Примеры на героическую народную, героическую современную, героическую классическую музыку

Героические подвиги народа отражены в монументальных фресковых произведениях: операх “Иван Сусанин”, “Князь Игорь”, “Война и мир”; ораториях “Александр Невский”, “На поле Куликовом”.

Сложные противоречия различных эпох и взаимоотношения различных слоев общества отображены в гениальных творения русских композиторов – операх “Борис Годунов” и “Хованщина” М.Мусоргского, “Псковитянка” Н.Римского-Корсакова.

Арфа - один из древнейших многострунных щипковых музыкальных инструментов. Ее изображения, обнаруженные в Древнем Египте, относят к третьему тысячелетию до нашей эры. ..
В древности существовало четыре основных вида арфы: дуговые - наиболее древние, на которых играли как плектром, так и без него; угловые трех видов - с горизонтальным резонатором, вертикально расширяющимся и вертикально сужающимся изогнутым резонатором. Арфы широко использовались в жизни шумеров, вавилонян, ассирийцев: звучание арф, очевидно, сопровождавшее ритуальные и дворцовые сцены, подчеркивало их значимость. 

Происхождение арфы относят к возникновению охотничьего лука, использовавшегося в Каменном Веке. Он делался из согнутой ветки и кишечной (кетгут) струны, производящей звук при подергивании. Ранние изображения подобного музыкального лука были найдены в виде наскальных рисунков (например, в пещере Trois Freres, 15000BC, Ariege, France). Эти инструменты дали основу для развития лучной арфы, которая переживала свой золотой век в эпоху заката Египетской цивилизации. Вариацией арфы была лира, которая в дальнейшем стала очень популярной в Греции. В эпоху эллинизма лира была неотъемлемым атрибутом поэтов и певцов, что можно наблюдать на различных картинах и письменных памятниках. Размер арфы варьировался, вид малой лучной арфы перешел из Греции в Европу и достиг сферы влияния на кельтов. Легенда гласит, что друиды привезли арфу из Атлантиды как священный инструмент в Ирландию и Великобританию. Хотя, более правдоподобно звучит то предположение, что арфа попала в Европу благодаря развитию торговых отношений. С этих времен сохранились только некоторые описания, которые были сделаны очень давно и в большинстве своем неверны. Затем, арфа была снабжена вертикальной перекладиной, с этим видом арфы мы и знакомы. Эта техника строения инструмента была основой развития Cithara Anglica и Nabulum в Средневековье и классической арфы Ренессанса.

Світової слави здобув уродженець Тернопільщини, випускник Львівського інституту прикладного мистецтва, український живописець Іван Марчук. Тривалий час він мешкав в Австралії, Канаді й СІЛА. Доробок митця налічує близько 5000 картин, які він систематизував у цикли: «Голос моєї душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». «Шевченкіана» митця, за яку він був удостоєний Національної премії України імені Т. Шевченка, складається із 42 творів. Діапазон напрямів творів живописця дуже широкий: від примітивізму і реалізму до абстракціонізму, експресіонізму, сюрреалізму. Він засновник нових стилів у мистецтві, зокрема авторського творчого методу «пльонтанізму» (від діалектного слова «пльонтати», тобто плести). Зображення ніби створені з чудернацьких ниткових візерунків. Завдяки цій техніці малярства художник досягає неймовірного світіння й відтінків кольору. Іван Марчук 2007 р. потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph. Нині живе та працює в Києві.

ОбъяснеВидатний художник-реаліст Ілля Рєпін (1844-1930) народився в містечку Чугуїв на Харківщині, залишив значну творчу спадщину. Мешкаючи за межами малої батьківщини, він завжди любив рідну Україну, присвятив їй чимало творів, починаючи з юнацької акварелі «Бандурист» і завершуючи останньою роботою «Гопак». Окрім знаменитого шедевра «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», його пензлю також належать пейзаж «Українськахата», жанрова картина «Вечорниці», «Портрет українки», портрет Т. Шевченка.

І. Рєпін брав участь в оформленні музею Тараса Шевченка в Каневі, шанував поезію великого Кобзаря. Дружні стосунки склалися в нього з етнографом, знавцем історії козацтва Д. Яворницьким, що допомагав митцю в опануванні запорізької тематики. Як професор Петербурзької Академії мистецтв митець підтримував рисувальні школи в Києві, Харкові, Одесі. У живописця навчалися українські художники М. Пимоненко, О. Мурашко, Ф. Красицький.

На батьківщині митця в Чугуєві відкрито меморіальний музей, у Києві — встановлено пам’ятник.