Написать сочинение "почему, тема любви, вечна в искусстве"

Почему тема любви вечна в искусстве?
Я считаю, что любовь - это искусство. Ведь это так красиво! Когда человек влюблён в кого-то, он начитает чувствовать слабость именно в том человеке, к которому он испытывает любовь. Он становится его слабым местом, но в то же время и самым сильным, что может дать мотивацию к безумным поступкам, у которых нет определённого исхода. 
В картинах с древнего до современного времени художники всегда представляли любовь, как искусство. Когда влюбляешься, будто бабочки в животе, хочется заново жить и дышать. Хочется жить ради этого человека, к которому испытываешь симпатию. И никогда не хочется перестать существовать, ведь из-за этого ты потеряешь все, а именно - этого человека.
Именно поэтому я считаю, что картины, рассказы и музыка в теме про любовь - искусство. 

Объяснение:

1 ТРУДОВЫЕ

2 ОБРЯДОВЫЕ

3 ЛИРИЧЕСКИЕ

4 ХОРОВОДНЫЕ

5 ИСТОРИЧЕСКИЕ

Песни трудовые (сопровождающие различные виды труда — бурлацкие, покосные, прополочные, жатвенные, молотильные и др.).

Обрядовые, т.е. сопровождающие земледельческие и семейные обряды и празднества, — величальные зимние (колядки, щедровки, виноградье, овсеньки), святочные (подблюдные песни); масленичные; весенние (веснянки, волочебные, пасхальные); песни пахоты и сева; вознесенские; троицко-семицкие (см. Семик, Троица); летние (купальские песни); толочные, покосные, жатвенные.

Лирические песни крестьянской традиции, городские лирические песни.

В святочных хороводных комплексах характерна брачная тематика («Женитьба», «Свадьба»). В весенне-летней символике прослеживается символика начала сельскохозяйственного года и символика увеличения плодородия или вклинивания в хороводное действие сценок с участием ряженых («старик» и «старуха», «медведь» и «вожак»). Летние хороводы чаще связаны с вызыванием дождя, выпроваживание «девушек».

Исторические песни сохранили воспоминания о борьбе с татарами («Авдотья Рязаночка», «Татарский полон», «Щелкан Дудентьевич») и древние ладовые особенности. Значительные массивы исторических песен посвящены борьбе Ивана Грозного с врагами, событиям Смутного времени, восстанию Степана Разина, войнам петровского времени.

Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Він народився у сім'ї малоземельного козака-підпомічника в с.Чорнухи на Лубенщині. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, майже три роки був співаком придворної капели в Петербурзі, потім відвідав низку країн Європи.

У 1751 р. Г.Сковорода повернувся на батьківщину. Тривалий час працював домашнім вчителем, а згодом викладачем Переяславського і Харківського колегіумів. Проте світська і церковна влада переслідувала мислителя за його філософське вчення, розбіжне з офіційними концепціями Православної церкви. Тому він змушений був 1769 р. остаточно залишити педагогічну роботу.

У своєму розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної боротьби "добра" і "зла". Під "злом" він розумів прагнення до збагачення, паразитизм, розбещеність. Протилежність "зла" — "добро", що символізує високі духовні інтереси людини. Отже, філософське вчення українського мислителя було об'єктивно спрямоване на утвердження ідей гуманізму, добра, справедливості.

Дотримуючись позицій гуманізму, Г.Сковорода обстоював єдність людини і природи. На думку філософа, шлях до людського щастя прокладається через самопізнання. Пізнати себе, за Сковородою, — пізнати божественне у собі. Теорія самопізнання пов'язувалася з ідеєю суспільно-корисної "сродної" праці, яка полягала в утвердженні прав кожної людини на щастя відповідно до природних здібностей. На думку філософа, головною умовою поліпшення народного життя є поширення освіти, духовне звільнення людини.

Творчість Г.Сковороди — перлина барокової української літератури другої половини XVII ст. Упродовж 1769—1779 pp. він написав ЗО байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія". В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, скромність, природний розум. У цих байках знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури.