По три примера ноктюрнов 18 и 19 веков

Музыкальный импрессионизм - музыкальное направление, аналогичное импрессионизму в живописи и параллельное символизму в литературе, сложившееся во Франции в последнюю четверть XIX в. начале XX века, прежде всего в творчестве Эрика Сати, Клода Дебюсси и Мориса Равеля.

Точкой отсчёта импрессионизма в музыке можно считать 1886-1887 год, когда в Париже были опубликованы первые импрессионистические опусы Эрика Сати ("Сильвия", "Ангелы" и "Три сарабанды")- и как следствие, пять лет спустя, получившие резонанс в профессиональной среде первые произведения Клода Дебюсси в новом стиле (прежде всего, "Послеполуденный отдых фавна")

Последователями музыкального импрессионизма Дебюсси были французские композиторы начала XX века- Флоран Шмитт, Жан-Жюль Роже-Дюкас, Андре Капле и многие другие.

В Испании Мануэль де Фалья,

в Италии-Отторино Респиги,

в Бразилии - Эйтор Вилла-Лобос, в Венгрии -ранний Бела Барток,

в Англии-Фредерик Делиус, Сирил Скотт, Ральф Воан-Уильямс, Арнолд Бакс и Густав Холст,

в Польше - Кароль Шимановский,

в России - ранний Игорь Стравинский (периода «Жар-птицы»),

поздний Лядов,

Микалоюс Константинас Чюрлёнис и Николай Черепнин

ОбъяснениМистецтво існує й розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, багатоманітність яких обумовлена багатогранністю реальності, що відображається в художній творчості; саме в ній людина осмислює світ та себе в ньому. Причому це осмислення виражається через специфічне оформлення матерії та естетичну організацію особливих знаків, що сприймаються чуттєво (знаки співзвуч та звуків, ліній, фарб, рухів, жестів, ритмів, слів).

Поділ мистецтва на види пов’язано з особливостями людського сприйняття світу, оскільки людські вухо й око по-різному сприймають досконалість і красу. Так, одна й та ж дійсність по-різному відображається художником, музикантом, письменником,  скульптором чи архітектором. Порівняно з іншими, кожен вид мистецтва має як переваги, так і недоліки, тому виділяти серед них головні й другорядні некоректно. Проблема видової специфіки мистецтва, беручи свій початок від Античності, пройшла крізь усю історію естетичної думки. Людство з давніх-давен намагається виділити окремі види мистецтва і з’ясувати специфіку кожного з них. І хоча за вирішення цієї задачі бралося багато визначних філософів і митців, вона і на сучасному етапі залишається остаточно невирішеною.

Види мистецтва – його структурні й класифікаційні одиниці, які історично обумовлені й різняться за опанування дійсності та втіленням художнього образу.

Наступний рівень систематизації – роди мистецтва, що об’єднують певні жанрові групи за їх схожістю. Так, в літературі «розповідні» жанри складають рід епосу, «суб’єктивно-емоційні» – лірики, «діалогічно-монологічні» – драми.е: