Сооющение об опере иван сусанин 5 -10 приложений

Знаменитая опера об Иване Сусанине появилась на свет в результате стечения целого ряда обстоятельств. М. И. Глинка (1804-1857) – восходящая звезда отечественной музыки – именно в это время искал сюжет для русской оперы. В декабре 1834 года композитор стал посещать вечера у В. А. Жуковского. На одном из таких вечеров Глинка сообщил хозяину дома о своём желании написать русскую оперу. Позднее композитор вспоминал: “Жуковский искренне одобрил моё намерение и предложил мне сюжет “Ивана Сусанина”.5

Глинка далеко не случайно согласился взять для своей оперы именно этот сюжет. Известна фраза из его “Записок”: “Сцена в лесу (т. е. сцена самого убийства Сусанина – Н. З. ) глубоко врезалась в моём воображении; я находил в ней много оригинального, характерно русского”.8

Работа над оперой началась уже в декабре 1834 года. Первоначально предполагалось, что автором либретто будет сам В. А. Жуковский, однако последний из-за занятости вскоре был вынужден отказаться от работы над либретто. По рекомендации Николая I,в авторы либретто был предложен Е. Ф. Розен, секретарь наследника Александра Николаевича, по выражению М. И. Глинки – “усердный литератор из немцев”.10

Работа над созданием оперы шла на протяжении всего 1835 и в первой половине 1836 годов. Первые репетиции её начались весной 1836 года в Александринском театре, важную роль при этом, как уже писалось, сыграл маститый Катарино Кавос, автор первой оперы о Сусанине. В ходе создания опера несколько раз меняла своё название. Первоначально самим композитором она была названа “Иван Сусанин”, но, по-видимому, это было рабочее название, под которым она не могла попасть на сцену, чтобы не создалось путаницы с оперой К. Кавоса. На завершающем этапе работы опера получила название “Смерть за царя”. Когда опера была закончена, М. И. Глинка обратился за позволением посвятить её Николаю I. Посвящение первой русской оперы на такой значимый и важный сюжет было благосклонно принято, и одновременно утверждён окончательный вариант её названия – “Жизнь за царя”.11

Премьеру оперы приурочили к открытию петербургского Большого театра, * не столь давно пострадавшего от пожара. Она состоялась 27 ноября 1836 года.  

В опере М. И. Глинки и Е. Ф. Розена последовательно излагалась “царская” версия подвига Сусанина. Действие оперы происходило весной 1613 года, а среди её главных героев, наряду с Сусаниным, в Антонидой и Богданом Собининым, был введён и вымышленный персонаж – приёмыш Ваня, которому авторы доверили роль гонца, отправленного Сусаниным к Михаилу Федоровичу с предупреждением о грозящей последнему опасности.

Сюжет, музыка, величественный финал с его гениальным “Славься” не могли не произвести впечатления на первых зрителей оперы. М. И. Глинка позднее вспоминал про этот вечер: “Успех оперы был совершенный, я был в чаду и теперь решительно не помню, что происходило, когда опустили занавес.

Так Сусанин стал героем первой русской национальной оперы, императорский Петербург окончательно принимал его в число своих героев. Разумеется, опера Глинки подавалась и воспринималась в то время не просто как явление искусства, ей придавался и немалый политический смысл в духе официальной народности. 14

Но при всех, видимо, неизбежных изъянах именно опера М. И. Глинки – гуманистическая, истинно русская и по-настоящему патриотичная – сделала имя Сусанина широко известным в России, воистину обессмертив его.

ОбъяснениМистецтво існує й розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, багатоманітність яких обумовлена багатогранністю реальності, що відображається в художній творчості; саме в ній людина осмислює світ та себе в ньому. Причому це осмислення виражається через специфічне оформлення матерії та естетичну організацію особливих знаків, що сприймаються чуттєво (знаки співзвуч та звуків, ліній, фарб, рухів, жестів, ритмів, слів).

Поділ мистецтва на види пов’язано з особливостями людського сприйняття світу, оскільки людські вухо й око по-різному сприймають досконалість і красу. Так, одна й та ж дійсність по-різному відображається художником, музикантом, письменником,  скульптором чи архітектором. Порівняно з іншими, кожен вид мистецтва має як переваги, так і недоліки, тому виділяти серед них головні й другорядні некоректно. Проблема видової специфіки мистецтва, беручи свій початок від Античності, пройшла крізь усю історію естетичної думки. Людство з давніх-давен намагається виділити окремі види мистецтва і з’ясувати специфіку кожного з них. І хоча за вирішення цієї задачі бралося багато визначних філософів і митців, вона і на сучасному етапі залишається остаточно невирішеною.

Види мистецтва – його структурні й класифікаційні одиниці, які історично обумовлені й різняться за опанування дійсності та втіленням художнього образу.

Наступний рівень систематизації – роди мистецтва, що об’єднують певні жанрові групи за їх схожістю. Так, в літературі «розповідні» жанри складають рід епосу, «суб’єктивно-емоційні» – лірики, «діалогічно-монологічні» – драми.е:

ОбъяснениМистецтво існує й розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, багатоманітність яких обумовлена багатогранністю реальності, що відображається в художній творчості; саме в ній людина осмислює світ та себе в ньому. Причому це осмислення виражається через специфічне оформлення матерії та естетичну організацію особливих знаків, що сприймаються чуттєво (знаки співзвуч та звуків, ліній, фарб, рухів, жестів, ритмів, слів).

Поділ мистецтва на види пов’язано з особливостями людського сприйняття світу, оскільки людські вухо й око по-різному сприймають досконалість і красу. Так, одна й та ж дійсність по-різному відображається художником, музикантом, письменником,  скульптором чи архітектором. Порівняно з іншими, кожен вид мистецтва має як переваги, так і недоліки, тому виділяти серед них головні й другорядні некоректно. Проблема видової специфіки мистецтва, беручи свій початок від Античності, пройшла крізь усю історію естетичної думки. Людство з давніх-давен намагається виділити окремі види мистецтва і з’ясувати специфіку кожного з них. І хоча за вирішення цієї задачі бралося багато визначних філософів і митців, вона і на сучасному етапі залишається остаточно невирішеною.

Види мистецтва – його структурні й класифікаційні одиниці, які історично обумовлені й різняться за опанування дійсності та втіленням художнього образу.

Наступний рівень систематизації – роди мистецтва, що об’єднують певні жанрові групи за їх схожістю. Так, в літературі «розповідні» жанри складають рід епосу, «суб’єктивно-емоційні» – лірики, «діалогічно-монологічні» – драми.е: