Рассказ о любимой песне (bts - boy with luv)

ответ:

не слушай бтс, слушай креста

объяснение:

если попросишь о какой-то песне креста написать, может быть

"Лучче ж би потятим бути,

аніж полоненим бути".

"Слово..."

Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.

З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.

Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!

Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.

Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:

"Сповнившись ратного духу,

він навів свої хоробрі полки

на землю Половецькую

за землю Руськую".

Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

"Ігор спить,

Ігор не спить,

Ігор мислю поля мірить

од великого Дону

до малого Дінця".

Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.

Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".

Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.

Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою

Из всех искусств музыка — самое человечное и распространенное. (Жан Поль)
Музыка — это стенография чувств. (Л.Н.Толстой)
Музыка воодушевляет весь мир, снабжает душу крыльями полету воображения; музыка придает жизнь и веселье всему существующему... Ее можно назвать воплощением всего прекрасного и всего возвышенного. (Платон)
Большие композиторы всегда и прежде всего обращали внимание на мелодию, как на ведущее начало в музыке. Мелодия — это музыка, главная основа всей музыки, поскольку совершенная мелодия подразумевает и вызывает к жизни свое гармоничное оформление. (А.П.Чехов)

Смычок и струны .

Какой тяжелый, темный бред! 
Как эти выси мутно-лунны! 
Касаться скрипки столько лет 
И не узнать при свете струны! 

Кому ж нас надо? Кто зажег 
Два желтых лика, два унылых... 
И вдруг почувствовал смычок, 
Что кто-то взял и кто-то слил их. 

«О, как давно! Сквозь эту тьму 
Скажи одно: ты та ли, та ли?» 
И струны ластились к нему, 
Звеня, но, ластясь, трепетали. 

«Не правда ль, больше никогда 
Мы не расстанемся? довольно?..» 
И скрипка отвечала «да», 
Но сердцу скрипки было больно. 

Смычок всё понял, он затих, 
А в скрипке эхо всё держалось... 
И было мукою для них, 
Что людям музыкой казалось. 

Но человек не погасил 
До утра свеч И струны пели... 
Лишь солнце их нашло без сил 
На черном бархате постели. 

(Анненский, Иннокентий) 

Музыка 

Когда и правая и левая рука 
Чрез волшебство поют на клавишах двухцветных, 
И звездною росой обрызгана тоска, 
И колокольчики журчат в мечтах рассветных, 

Тогда священна ты, - ты не одна из нас, 
А ты, как солнца луч в движении тумана, 
И голос сердца ты, и листьев ты рассказ, 
И в роще дремлющей идущая Диана. 

Всего острей поет в тебе одна струна – 
Чрез грезу Шумана и зыбкий стон Шопена. 
Безумие луны! И вся ты - как луна, 
Когда вскипит волна, но падает, как пена. 

(Константин Бальмонт)