каким голосом обладал ф.шаляпин? дискант сопрано бас тенор выбери, с кем и чем сравнивалась девушка в свадебных песнях: ясный сокол лебёдушка река солнце утушка какие чувства переданы в песне "матушка, матушка, что во поле пыльно? " переживания девушки-невесты радость

бас

лебёдушка

переживания девушки-невесты

Мастера балета Краткие биографические справки Приводим краткую информацию о деятелях театра, судьба которых тесно связана с биографией Рудольфа Нуреева Алонсо Алисия (настоящая фамилия – Мартинес дель Ойо) (род. 1921) – кубинская балерина, балетмейстер. Одна из крупнейших классических танцовщиц XX века. В 1939 – 1960 (с перерыва­ми) – в труппе “Балле Тиэтр” (с 1957 – “Американ Балле Тиэтр”). В 1955 – 1957 в “Балле рюс де Мон­те-Карло”. В 1948 совместно с Фернандо и Альберто Алонсо создала труппу “Балет Алисии Алонсо”. Среди лучших партий: Жизель, Одетта-Одиллия, Сванильда, Терпсихора (“Аполлон Мусагет” Баланчина). Поставила ряд балетов. Арова Соня (род. 1927) – английская балерина болгарского происхождения. Училась у О.И. Пре­ображенской и С. Лифаря. В 1946 поступила в труп­пу Британского Национального балета, с 1947 танцевала в Балете Метрополитен. Позднее с раз­личными труппами выступала в Европе и Америке. Ее партнерами в гастрольных поездках были Брун и Нуреев. С 1966 по 1970 была директором балета в Осло. Сыграла ведущую роль в образовании Нор­вежского Национального балета. В 1970-1971 ба­летный директор Гамбургской Оперы, художественный руководитель балета Сан Диего, а с 1976 директор отделения танца в Алабамской школе изящных искусств. Баланчин Джордж (настоящие имя и фами­лия – Георгий Мелитонович Баланчивадзе) (1904 – 1983) – американский балетмейстер грузинского происхождения, один из крупнейших хореографов XX века. В 1914 – 1921 учился в Петроградском те­атральном училище, в 1920 – 1923 – в Петроград­ской консерватории. В 1921 – 1924 артист Академического театра оперы и балета в Петрогра­де. В 1925 – 1929 балетмейстер труппы С.П. Дяги­лева. В 1932 – 1933 балетмейстер труппы “Балле рюс де Монте-Карло”. В 1933 организовал труппу “Балле 1933”. С 1933 начал работать в США, где ор­ганизовал Школу американского балета и на ее базе труппу “Американ Балле” (с 1948 – “Нью-Йорк Си­ти Балле”). Поставил огромное количество балетов, среди них: “Аполлон Мусагет”, “Агон”, “Бал”, “Сим­фония до мажор” и др. Искусство Баланчина сфор­мировало новое направление в хореографии.

Источник: POSREDI.RU - https://posredi.ru/blog03_10_r_nureev_002.html

Объяснение:

окументальне кіно — жанр кінематографа. Документальним називається фільм, в основу якого лягли зйомки справжніх подій і осіб. Реконструкції справжніх подій не ставляться до документального кіно. Перші документальні зйомки були зроблені ще при зародженні кінематографа.

Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві події, культурні явища, наукові факти й гіпотези, а також знамениті персони й співтовариства. Майстри цього виду кинотворчості нерідко піднімалися до серйозних філософських узагальнень у своїх добутках. У цей час документальне кіно міцно ввійшло в кіномистецтво всього миру.

Знамениті документальні кінофільми "Параджанов: Остання весна" (Вірменія — США, 1992) "Замах на Росію" (Франція, 2000) "Боулінг для Колумбины" (США, 2002) "Фаренгейт 9/11" (США, 2004) "Подвійна порція" (США, 2004).

Знамениті радянські й російські документальні фільми "Повість про нафтовиків Каспію" (СРСР, 1953) "Звичайний фашизм" (СРСР, 1966) "Велика Вітчизняна" (СРСР, 1979; 20 серій; у США йшов за назвою "Невідома війна") "Легко чи бути молодим?" (СРСР, 1987).

Знамениті режисери документальних фільмів Флаэрти, Роберт (США) Ивенс, Джорис (Голландія) Грирсон, Джон (Великобританія) Мур, Майкл (США) Разом з тим, слід зазначити, що сам термін "документальне кіно" ставиться багатьма сучасними кінознавцями й кінокритиками під сумнів. Справа в тому, що на думку багатьох режисерів, будь-яка людина побачивши камери тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводитися неприродно — і в підсумку кінофільм стає в певній мері постановочним. Тому багато експертів взагалі заперечують наявність документального кіно, уважаючи його лише піджанром художнього кіно.

А дійсно документальними фільмами ці експерти вважають лише фільми, від початку до кінця зняті схованої камерою. Таке кіно, зняте схованої камерою, вони називають істинно документальне кіно. "Істинно документальне кіно" є із сучасного кіномистецтва й викликає зараз жвавий інтерес киноманов.

На перший погляд, короткометражне кіно відрізняється від повнометражного тільки невеликою тривалістю фільму (в основному 15—20 мінут). Але так здається тільки на перший погляд, адже у вузькі тимчасові рамки короткометражного фільму потрібно вмістити весь спектр глядацьких переживань, який існує в кіно повнометражному. Тому короткометражне кіно є, з художньої точки зору, зовсім окремим видом кіномистецтва й окремим видом кінематографічної творчості. Його ще іноді називають "киноминиатюрой".

Освітні фільми Ще одна категорія фільмів, яку відносять до документального кіно — це освітні (навчальні) фільми. Фільми, призначені для показу в школах і інших навчальних закладах. Дослідження показують, що навчальний матеріал, піднесений у вигляді фільму, засвоюється набагато краще, чим той же матеріал, пересказаний учителем. Справа тут, очевидно, у наочності й відшліфованості подачі матеріалу (не дивно, адже в кіно можливо багато дублів). Практика показу навчальних фільмів дуже поширена на Заходу й, особливо в США. У СРСР і Росії показ навчальних фільмів не так розповсюджений.

Очевидно, це пов'язане з високою вартістю встаткування для таких показів. Наприкінці XX — початку XXІ століть освітні фільми стали часто показувати по телебаченню й вони набули більшу популярності. У цей час існують навіть спеціальні телевізійні канали, що майже цілодобово показують тільки освітні й науково-популярні документальні фільми.

Радянське й російське документальне кіно У радянські часи документальне кіно було затребувано владою. Документальні фільми були в основному інструментом комуністичної пропаганди й служили державним інтересам. Але, незважаючи, на всі труднощі, ряд талановитих режисерів-документалістів все-таки зміг пробитися й створити кілька фільмів, які ввійшли в золотий фонд світового документального кіномистецтва. Особливо слід зазначити режисерів Дзигу Вертова, Лева Кулешова, Романа Кармена й Михайла Ромма.

Объяснение: