Найди и прочитай рассказ с.романовского "троица". выдели в нем ключевые слова , раскрывающие общечеловеческий смысл жизни

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року в селі Дяківцях Літинського району на Вінничині в незаможній родині. Його дід Дем’ян був невільником пана Кочубея, котрий володів подільською землею. Надзвичайно обдарований і працьовитий він здобув собі славу великого умільця. Якось пан замовив майстрові виготовити дві фігури апостолів – Петра й Павла. Дем’ян вистругав з дерева двох могутніх молодих бороданів. Глянувши на них, відразу можна було сказати, що їм приємно було тримати в руках не тільки книгу, а й ключі від раю. Фігури поставили перед входом до маєтку. Коли про це довідалися люди, то приходили подивитися на святих. І відразу пізнавали в них двох красивих дідів з рідного села. Тому й ходили туди не один раз, щоб надивитись на них. Та пан не заплатив майстрові і тоді ображений Дем’ян повантажив апостолів на віз, у власному обійсті порізав їх на дрова, хоча й жаль було надзвичайно своєї праці. Так же старався – усю душу в них вклав.Дем’ян Стельмах втілював у собі найкращі риси українського народу: мудрість, багатогранну обдарованість, винахідливість, працелюбність, волелюбність, доброзичливість, щедрість, закоханість у красне слово і пісню.Дем’ян завжди з охотою підтримував інтерес онука до природи завжди дбав, щоб у малого зростала шаноба до праці на землі, завжди дотримувався даного слова. Онук слухав уважно і особливо радів, коли дідусь викривляючи великі напатлані брови, обіцяв зробити малому вітряка, на вершечку якого розправить крила й гордо підніме голову молодий лебідь.А що вже говорити про Михайликову бабусю! Скільки її руки ділечка переробили. Кревно уболівали за деревами в саду, розмовляла з ними наодинці, як з близькими рідними; хлопчикові іноді здавалося, що старенька молиться за кожну вишеньку, яблуню, грушу, сливу.Батько письменника - Панас Дем’янович - в період російсько-японської війни був нагороджений Георгієвським хрестом за проявлений героїзм.Спливе за водою більше ніж півстоліття; виступаючи в березні 1962 року в Одеському університеті, Михайло Панасович скаже:“Я не соромлюсь а горджусь тим що в мене прості трудівники землі виступають мислителями, бо той, хто щодня встає раніше сонця, працює під сонцем, біля жита-пшениці і меду і нас годує своїм добрим хлібом, не може не бути філософом. Зокрема таким філософом був в мій батько”.Краще в нього – від неньки Трепетна любов до природи, до праці, уважність, гостинність, щедрість. “Що їй думалось тоді, моїй сільській босоногій Ярославні , перед людяністю, скромністю, і мудрістю якої я й досі схиляю свою, вже посивілу, голову. Не наю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму чолі, біля свого серця спокій і тепло її позазілюваних. Потрісканих рук.”Михайло Стельмах дійсно народився в селі Дяківці на Віннічині. Але до восьми років мешкав в Одесі на Херсонській вулиці. У двадцяті роки Стельмахи виїхали з Одеси.Чарівна природа рідного Прибужжя і невмируща народна пісня найбільше запали в серце вразливого хлопчика, сколихнули його найніжніші струни.Михайлик самотужки навчився читати і писати. Вже тоді хлопчик збагнув, що книжка – неоцінений скарб, і вся його дитяча винахідливість була спрямована на те, щоб здобути книжку, познайомитися з чародійним друкованим словом.В 1921 році хлопчик пішок до школи. Його відразу взяли в другий клас. Жити і вчитися було важко. Йшла громадянська війна. У Стельмахів на свю родину були одні чоботи. І Панас Дем’янович у зимову хвищу мусив носити Михайлика до школи на руках.По закніченні початкової сільської школи Стельмах вступає в школу колгоспної молоді. В 1928 році він очолює в Дякійвському колгоспі бригаду з колишніх наймитів. Від світанку до вечора він працює в полі, а потім допізна засиджується над книжками – студіює агрономію. Проте все владнішим стає бажання бути вчителем. Спершу Михайло навчається в Вінницькому педагогічному технікумі потім в педагогічному інституті.Через те, що батько був нагороджений Георгієвським хрестом, Стельмаха виключили з комсомолу. Але справедливість була відновлена в 1933 бідняцький син перший в Дяківцях закінчив Вінницький педагогічний інститут.Дві зими Стельмах учителював в школах рідного Поділля. Перші поезії надрукував в 1936 році.В 1941 році вийшла в світ перша збірка поезій “Добрий ранок.”Другу світову війну рядовий Михайло Стельмах зустрів під Полоцьком на білоруській землі. Все пережите у дні війни через багато років відтворить він у романах “Правда і кривда” та “Дума про тебе”.

Объяснение:

Объяснение: Сегодня волынка – официальный инструмент военных оркестров и церемоний для англоязычных стран. Кроме того, с ростом интереса к стилю «фолк» и национальной музыке и танцу, многие виды волынок снова стали популярны. Они снова играют на свадьбах и танцевальных вечеринках Европы, а традиции их изготовления бережно реконструируются.

Самая популярная и распространенная в мире волынка — безусловно шотландская: Great Highland Bagpipe. При упоминании о волынке большинство людей представляют себе именно ее. Многие до сих пор продолжают пребывать в уверенности, что волынку вообще придумали в Шотландии.

Другим народным инструментом является ВИСТЛ - духовой деревянный музыкальный инструмент, кельтская народная дудка. Изготавливают вистлы, как правило, из жести, но существуют также деревянные, пластиковые и даже серебрянные варианты инструментов. Вистл очень популярен не только в Ирландии, но и по всей Европе. Однако большинство вистлов делается в Англии и Ирландии.

Принцип игры на Вистле настолько прост, что даже никогда не бравший в руки флейту, через 2-3 часа игры почувствует себя профессионалом. Вистл - инструмент и сложный и простой. Простой - потому, что аппликатура проще, чем у Блокфлейты (высокие звуки достигаются передуванием) . Сложный - потому, что Вистл чувствителен к дыханию и опытный игрок находит свои секреты звукоизвлечения.

К таким инструментам можно отнести и английский рожок. Духовой деревянный музыкальный инструмент, представляющий собой альтовый гобой.

Истоки музыкальных традиций Великобритании восходят к тем временам, когда Британские острова населяли кельтские племена. Остатки кельтской культуры археологи находят на территории почти всей современной Европы. Но именно на Британских островах её влияние сохраняется до сих пор.

Находки учёных в древних курганах и поселениях свидетельствуют о том, что музыка играла в жизни кельтов важную роль. Звучание рогов, труб сопровождало и весёлые пиры, и военные походы кельтов. О героических сражениях и славных героях рассказывали профессиональные поэты и певцы - барды.

Это слово – БАРД – впоследствии сохранилось и в Средневековье. Дошло оно и до наших дней. Сейчас бардами называют тех, кто сам сочиняет и слова, и музыку своих песен и сам исполняет их в сопровождении какого-либо музыкального инструмента.

О чём же пели кельтские барды? - О легендарной Боудикке, возглавившей восстание народа против войск Римской империи. О мудром и справедливом короле Артуре и его городе Камелоте; о рыцарях круглого стола и их подвигах…. Героем многих песен и преданий стал и Робин Гуд – благородный разбойник, который грабил богатых и отдавал их деньги беднякам.

Самих кельтских бардов нередко изображали с арфой в руках. Этот инструмент, конечно, отличался от современной арфы. Но техника игры на нём была очень похожа. В современном мире возрождается интерес к кельтской арфе. Для многих слушателей её звук кажется волшебным отголоском древних легенд и преданий.

Арфа была очень распространена на Британских островах. На гербе одного из государств, расположенных здесь – Ирландии – даже изображена кельтская арфа. В состав же самой Великобритании входит Северная Ирландия, а также Шотландия, Уэльс и Англия. Поэтому полное название страны звучит так: Соединённое Королевство Великобрита́нии и Се́верной Ирла́ндии. А на гербе Великобритании рядом с ирландской арфой соседствуют символы Англии, Уэльса и Шотландии.

Многие музыкальные традиции народов, населяющих Великобританию, похожи друг на друга. Но существуют и яркие черты, сохранившие печать самобытной культуры каждого из этих частей современной Великобритании. Так, национальным музыкальным символом Шотландии по праву считается волынка. А в Уэльсе по-прежнему жив валлийский язык и валлиийские песни, которые современные исполнители также бережно сохраняют и записывают.

Британские острова со всех сторон окружены морями. «Морская тема» звучит во многих народных песнях. Девушки ждут моряков на берегу и поют песни о своих любимых. Моряки поют о родном доме, о приключениях и далёких странах. А ещё себе песнями в нелегкой матросской работе. Песни моряков – шанти – заметный пласт британского фольклора. Любопытно, что для каждого вида корабельных работ существовали свои мелодии. Управление парусами, перетаскивание канатов, подъем якоря и другие работы требовали объединённых усилий команды. И песенный ритм подсказывал, в какой момент матросы должны сделать рывок все вместе.

На берегу сельские жители пели песни о своём крестьянском труде – в поле, на пастбище или на мельнице. После работы – танцевали незамысловатые деревенские танцы.

Совсем другая музыка звучала во дворцах и замках аристократии. Законодателем мод в этих вопросах, конечно же, был королевский двор. Особенно плодотворное влияние на развитие английской культуры оказала королева Елизавета I, которая правила государством во второй половине XVI века. Это время называют «золотым веком» Англии. Подлинного расцвета в эту эпоху достигли музыка, литература, и, конечно, театр.