Разбор итальянского концерта А.Вивальди

Задумывались ли вы когда-нибудь над тем, какими многосторонними и талантами наделено человечество, какие сокровища и шедевры дано нам видеть, слышать!
Картины выдающихся художников, гениальные произведения прозаиков и поэтов, изумительные творения скульпторов, архитекторов. Но, на мой взгляд, самым прекрасным созданием человеческого разума является музыка. При всем своем многообразии, при том огромном количестве форм и направлений, которое существует в искусстве, музыка никогда не перестает удивлять и завораживать людей во всем мире.
Настоящие музыкальные произведения действительно бессмертны. Сколько сердец заставляют трепетать их волшебные звуки! Музыка — неповторимый источник радости, волнения, она поднимать настроение, избавлять от переживаний, тревог, или, наоборот, заставляет задуматься над серьезными жизненными вопросами, погружаться в глубины своей собственной души.
Современная музыка во многом отличается от музыки классической, пережившей смену нескольких поколений и традиций.
В сегодняшнем мире музыка чаще всего, воспринимается как развлечение. Под ее звуки танцуют на дискотеках, ее слушают, чтобы скоротать время в транспорте, включают, чтобы создать фон во время выполнения каких-то домашних дел. В нее уходят, когда не хочется ни о чем думать, когда стараются забыть о каких-то неприятностях и проблемах.
Конечно, и сейчас создаются произведения, которые заставляют слушателей плакать и переживать вместе с автором, завораживают красотой мелодии или поражают тем, как точно передано наше настроение, чувства, мечты, обиды и радости. Но чаще все эти чувства и переживания все-таки передаются с слов, усиливаются эмоциональным состоянием исполнителя, подчеркиваются сюжетами клипов.
Совсем иначе воспринимаются классические произведения. Там не нужны слова, к этой музыке не снимешь клипы. В них каждый звук задевает какие-то глубокие струны души, пробуждает то, что мы долго и упорно прячем от постороннего глаза. Классической музыке мы можем доверить свои мысли, горе, радость. Не случайно О. Бальзак говорил: «Бетховен и Моцарт часто были поверенными моих сердечных тайн». Произведения этих великих композиторов живут своей собственной жизнью, с ними, как с живым существом, можно разговаривать, спорить или соглашаться. А многих писателей и поэтов, художников и скульпторов именно классическая музыка вдохновляла на создание выдающихся произведений.
Под классическую музыку не станешь заниматься уборкой, не поболтаешь с подругой за чашкой кофе. Классическая музыка заставляет погрузиться в нее целиком, овладевает всеми твоими мыслями.
На мой взгляд, только к классическим произведениям в полной мере можно отнести слова Стендаля: «Музыка — единственное искусство, проникающее в сердце человеческое так глубоко, что может изображать переживания этих душ… Музыка, когда она совершенна, приводит сердце в точно такое же состояние, какое испытываешь, наслаждаясь присутствием любимого существа, то есть она дает, несомненно, самое яркое счастье…»
Меняются времена, меняются люди, меняется сама жизнь. Конечно же, меняется и искусство, и, в первую очередь, — музыка. Но мне очень хочется, чтобы и в наше время композиторы сочиняли великие произведения, которые и через века будут с замиранием сердца и слезами восторга на глазах слушать люди во всех уголках нашей огромной планеты!

Легенда про скрипкуКолись дуже давно жив на землі юнак. І був він звичайною людиною, але тільки зовні. В душі його від народження звучала музика. Він міг її наспівати, а от інструмента, який зміг би передати його чарівні мелодії, в ті далекі часи ще не було.
І от одного разу приснився юнакові дивний сон - ніби йшов він непролазними темними хащами. Пробирався довго, втрачаючи сили, але надію вибратися не втрачав. Раптом перед ним виникла гора, вершина якої впиралась аж до самісінького неба. Нікого не побачив юнак на тій горі, але почув голос:
- Я давно тебе чекав, людино, цілих двадцять років. Я бачив твоє народження й уселив у твою душу музику. Чи не загубив ти її?
- Ні, - відповів здивований юнак.- Музика весь час живе у моїй душі, але я не маю інструмента, який би допоміг мені передати красу мелодій, що народжуються в моїй душі.
- А навіщо тобі потрібен інструмент?
- Я хочу ті мелодії дарувати людям. Можливо, їм буде легше жити...
- О, це гарний вчинок - подарувати іншим красу, якою володієш тільки ти. Добре, я навчу тебе, як зробити необхідний інструмент. Але ти назавжди втратиш спокій. Ти будеш важко працювати, виконуючи замовлення тих же людей. Чи згоден ти, юначе, на таке життя?
- Згоден, - не роздумуючи сказав той.
- Тоді однині ти зватимешся Майстром. У понеділок до сходу сонця ти вирушиш у дорогу до далеких північних лісів. Ітимеш три доби. В четвер на світанку ти врешті побачиш ліс. Іди поміж дерев, прикладай вухо до кожного. В якому почуєш музику - зрубай. Зроби з нього скрипку. Вона знатиме мелодії твоєї душі.
Юнак так і зробив. Довго він майстрував скрипку із співучого дерева. Та коли закінчів і провів смичком по струнах, то почулась не чарівна музика, а страшний скрегіт. Майстер кинув інструмент на підлогу й у розпачі ледь не прокляв своє життя. Заради чого він витерпів стільки пригод? Втомлений і розбитий, він задрімав. І знову почув той голос:
- Я не сказав тобі найважливішого: голос для своєї скрипки ти знайдеш на тій високій горі, вершина якої обгорнена білими пухнастими хмарами. То голос твоєї коханої. Забравши її голос, ти назавжди зробиш дівчину нещасною. Чи готовий ти до цього?
Юнак не встиг відповісти, бо сон розвіявся. Але музика в його душі не змовкла, й вирішив юнак іти до високої гори.
Йшов він довго. День змінювала ніч, а за ніччю знову приходив день. Невідомо, скільки пройшло часу, як на горизонті замаячила гора, вершина якої була обгорнена білюсінькими хмарами. Майстер прискорив ходу. Він тоді ще не знав, перед яким вибором поставив його віщий голос.
І коли юнак виліз на гору, то побачив прекрасний палац, який знизу не можна було бачити через хмари і туман. Майстер з хвилюванням переступив поріг палацу й завмер, побачивши перед собою чарівну дівчину. Коли вона заговорила до нього, серце юнака ледь не розірвалося від жалю, адже цей кришталевий чарівний голос він мав відібрати.
Коли він розповів дівчині, навіщо прийшов, вона посмутнішала. Юнак сподобався їй, і красуня вирішила йому до
- Я готова віддати тобі свій голос, але ти повинен будеш зі мною одружитися. Ти розумієш, що я буду німою, ніколи більше до тебе не заговорю. Я йду на цю пожертву заради тебе, а ти - заради людей. То як нам бути?
Юнак був готовий до всього, адже він з першого погляду закохався в цю прекрасну дівчину.
І скрипка озвалася голосом коханої. Це була пісня прекрасна, ніжна, але смутна. Смутною була й Майстрова дружина. Посміхалася лише тоді, коли плакала скрипка, даруючи людям мелодії їхнього кохання