Чим відрізняються партесні концерти від кантів?
Ответы
"Лучче ж би потятим бути,
аніж полоненим бути".
"Слово..."
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою
аніж полоненим бути".
"Слово..."
Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою
Юно́на» и «Аво́сь» — одна из наиболее известных советских рок-опер композитора Алексея Рыбникова на стихи поэта Андрея Вознесенского. Премьера состоялась 9 июля 1981 на сцене Московского театра имени Ленинского комсомола (режиссёр Марк Захаров, постановка танцев Владимира Васильева, художник Олег Шейнцис) , в репертуар которого спектакль входит до сих пор.
В названии спектакля использованы имена двух парусников, «Юнона» и «Авось» , на которых совершала своё плавание экспедиция Николая Резанова.
Сюжет поэмы «Авось! » (1970) и рок-оперы основан на реальных событиях и посвящен путешествию русского государственного деятеля Николая Петровича Резанова в Калифорнию в 1806 и его встрече с юной Кончитой Аргуэльо, дочерью коменданта Сан-Франциско.
По воспоминаниям Андрея Вознесенского, поэму «Авось» он начал писать в Ванкувере, когда «глотал… лестные страницы о Резанове толстенного тома Дж. Ленсена, следя судьбу нашего отважного соотечественника» . [4] Кроме того, сохранился и был частично издан путевой дневник Резанова, который был также использован Вознесенским.
Николай Резанов, один из руководителей первой русской кругосветной экспедиции, в 1806 прибыл в Калифорнию для того, чтобы пополнить запасы продовольствия для русской колонии на Аляске. Его полюбила 16-летняя Кончита Аргуэльо, с которой они обручились. Резанов был вынужден вернуться на Аляску, а затем ехать к императорскому двору в Санкт-Петербург, чтобы выхлопотать разрешение на брак с католичкой. Однако по дороге он тяжело заболел и умер в Красноярске в возрасте 43 лет (годы жизни Резанова 1764-1807). Кончита не верила доходившим до нее сведениям о смерти жениха. Только в 1842 английский путешественник Джордж Симпсон, прибыв в Сан-Франциско, сообщил ей точные подробности его гибели. Поверив в его смерть лишь тридцать пять лет спустя, она дала обет молчания, а через несколько лет приняла постриг в доминиканском монастыре в Монтерее, где провела почти два десятилетия и скончалась в 1857 году.
А спустя еще два века, произошел символический акт воссоединения влюбленных. Осенью 2000 года шериф калифорнийского города Бениша, где похоронена Кончита Аргуэльо, привез в Красноярск горсть земли с ее могилы и розу, чтобы возложить к белому кресту, на одной стороне которого выбиты слова Я тебя никогда не забуду, а на другой — Я тебя никогда не увижу.
Естественно, и поэма, и опера — не документальные хроники. Как говорит об этом сам Вознесенский:
Автор не столь снедаем самомнением и легкомыслием, чтобы изображать лиц реальных по скудным сведениям о них и оскорблять их приблизительностью. Образы их, как и имена, лишь капризное эхо судеб известных. Да и трагедия евангельской женщины, затоптанной высшей догмой, — недоказуема, хотя и несомненна. Ибо не права идея, поправшая живую жизнь и чувство.
В названии спектакля использованы имена двух парусников, «Юнона» и «Авось» , на которых совершала своё плавание экспедиция Николая Резанова.
Сюжет поэмы «Авось! » (1970) и рок-оперы основан на реальных событиях и посвящен путешествию русского государственного деятеля Николая Петровича Резанова в Калифорнию в 1806 и его встрече с юной Кончитой Аргуэльо, дочерью коменданта Сан-Франциско.
По воспоминаниям Андрея Вознесенского, поэму «Авось» он начал писать в Ванкувере, когда «глотал… лестные страницы о Резанове толстенного тома Дж. Ленсена, следя судьбу нашего отважного соотечественника» . [4] Кроме того, сохранился и был частично издан путевой дневник Резанова, который был также использован Вознесенским.
Николай Резанов, один из руководителей первой русской кругосветной экспедиции, в 1806 прибыл в Калифорнию для того, чтобы пополнить запасы продовольствия для русской колонии на Аляске. Его полюбила 16-летняя Кончита Аргуэльо, с которой они обручились. Резанов был вынужден вернуться на Аляску, а затем ехать к императорскому двору в Санкт-Петербург, чтобы выхлопотать разрешение на брак с католичкой. Однако по дороге он тяжело заболел и умер в Красноярске в возрасте 43 лет (годы жизни Резанова 1764-1807). Кончита не верила доходившим до нее сведениям о смерти жениха. Только в 1842 английский путешественник Джордж Симпсон, прибыв в Сан-Франциско, сообщил ей точные подробности его гибели. Поверив в его смерть лишь тридцать пять лет спустя, она дала обет молчания, а через несколько лет приняла постриг в доминиканском монастыре в Монтерее, где провела почти два десятилетия и скончалась в 1857 году.
А спустя еще два века, произошел символический акт воссоединения влюбленных. Осенью 2000 года шериф калифорнийского города Бениша, где похоронена Кончита Аргуэльо, привез в Красноярск горсть земли с ее могилы и розу, чтобы возложить к белому кресту, на одной стороне которого выбиты слова Я тебя никогда не забуду, а на другой — Я тебя никогда не увижу.
Естественно, и поэма, и опера — не документальные хроники. Как говорит об этом сам Вознесенский:
Автор не столь снедаем самомнением и легкомыслием, чтобы изображать лиц реальных по скудным сведениям о них и оскорблять их приблизительностью. Образы их, как и имена, лишь капризное эхо судеб известных. Да и трагедия евангельской женщины, затоптанной высшей догмой, — недоказуема, хотя и несомненна. Ибо не права идея, поправшая живую жизнь и чувство.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Тим, що партесний концерт це вокально-ансамблевий музичний жанр, а кантата твір урочистого або лірико-епічного характеру.