1) Дайте определение терминам: увертюра, программное произведение, сонатная форма, балет, балетмейстер, адажио, гран-па, па-де-де, па-де-труа. 2) Опишите сюжет трагедии «Ромео и Джульетта»? 3)В каких жанрах писал музыку С.С. Прокофьев?

СКРИПКА. Королева оркестра -- скрипка -- самый распространенный струнный смычковый инструмент. "Она в музыке является столь же необходимыминструментом, как в человеческом бытии хлеб насущный", говорили о неймузыканты еще в XVII веке. Скрипки делали во многих странах мира, но лучшие скрипичные мастера жили вИталии, в городе Кремоне. Скрипки, сделанные кремонскими мастерами XVI --XVIII веков Амати, Гварнери и Страдивари, до сих пор . Свято хранили итальянцы секреты своего мастерства. Они умели делать звукскрипок особенно певучим и нежным, похожим на человеческий голос.Знаменитых итальянских скрипок сохранилось до нашего времени не так ужмного, но все они -- на строгом учете. Играют на них лучшие музыканты мира. Корпус скрипки очень изящен: с плавными закруглениями, тонкой "талией".На верхней деке красивые, в виде f вырезы, которые так и называются -- эфы.И размер, и форма корпуса, и все мельчайшие его детали, даже качество лака,которым он покрыт, тщательно продуманы. Ведь все влияет на звук капризногоинструмента. К корпусу скрипки прикреплен гриф, который заканчиваетсязавитком. Перед завитком в желобке отверстия, в которые вставлены колки.Они натягивают струны, с другой стороны плотно закрепленные у подгрифка. Всередине корпуса, приблизительно между эфами, на двух ножках стоитподставка. Через нее проходят струны. Их четыре. Они носят название техзвуков, на которые настроены: ми, ля, ре и соль или басок, считая от самойвысокой струны. Общий диапазон скрипки -- от соль малой до соль четвертой октавы. Скрипачизменяет высоту звука, прижимая струну к грифу пальцами левой руки. Чтобыбыло удобно играть, он кладет скрипку на плечо и придерживает ееподбородком. В правой руке он держит смычок, которым водит по струнам. Смычок -- это тоже важная деталь. От него во многом зависит характерзвучания. Состоит смычок из трости или древка, на нижнем конце которогоприкреплена колодочка. Она служит для натягивания волоса, который с другойстороны прикреплен к трости неподвижно. Если мы зацепим струну пальцем, а затем отпустим, звук быстро угаснет.Смычок же можно вести по струне непрерывно в течение долгого времени, извук будет тянуться также непрерывно. Поэтому скрипка очень певуча. На нейможно исполнять длинные плавные мелодии, как иногда говорят, "на одномдыхании", то есть не прерывая их паузами или цезурами. Говорят, что скрипка поет. И правда, звучание ее похоже на трепетныйчеловеческий голос. Но она умеет не только петь. Есть много различных так называемых штрихов, которые применяют при игре на скрипке.Можно играть не на одной, а на двух соседних струнах сразу. Тогда звучатдве мелодии. Больше чем два звука одновременно извлечь нельзя, так какструны расположены не плоско, а на закругленной подставке. Однако скрипачииграют аккорды из трех и четырех нот особым приемом -- арпеджиато, берязвуки не одновременно, а один за другим, быстро скользнув по струнамсмычком. В оркестре скрипки -- главные инструменты. Им поручают ответственныеэпизоды. Вспомните, как часто в оркестровых пьесах слышится пение скрипок;иногда широкое и спокойное, иногда взволнованное, а порою и драматическинапряженное. А в Польке-пиццикато братьев Иоганна и Иозефа Штраусов инекоторых других произведениях скрипки использованы совсем необычно:исполнители играют на них не смычком, а защипывая струны пальцами, как нащипковых инструментах. Этот прием называется пиццикато. 

"Лучче ж би потятим бути,

аніж полоненим бути".

"Слово..."

Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.

З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.

Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!

Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.

Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:

"Сповнившись ратного духу,

він навів свої хоробрі полки

на землю Половецькую

за землю Руськую".

Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

"Ігор спить,

Ігор не спить,

Ігор мислю поля мірить

од великого Дону

до малого Дінця".

Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.

Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".

Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.

Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою