С каким литературным произведением связано возникновение увертюры «Эгмонт»?

"Эгмонт" - драма Йогана Гете (1810г)

Драма Гете

Объяснение:

ответ:Кармен-роковая красотка,цыганка и гадалка.Её образ отдельно выражен

музыкой,начиная с увертюры ,тема Кармен-тревожна,сильна и

обворожительна.Музыка подчёркивает характер Кармен-безудержный, темпераментный.Тема Кармен идёт через всё произведение,её невозможно спутать с темой Хосе или Эскамильо.

Испанская народная музыка,в совокупности трагедии-это и есть музыка Кармен.Тема развивается стремительно,как и действия Кармен в произведении.Музыка экспрессивная,нарастающая,но тема трагического конца появляется уже в начале произведения.Ощущение тревоги,переживаний отражено в музыкальной партии Кармен.

Відповідь:

Сергі́й Васи́льович Рахма́нінов (20 березня (1 квітня) 1873, Семьоново, Новгородська губернія, Російська імперія) — 28 березня 1943, Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, США) — російський композитор, піаніст і диригент, один із яскравих представників фортепіанного мистецтва. Відіграв визначну роль у формуванні Київської консерваторії.

народився 1 квітня 1873 у дворянській родині в Старорусському повіті Новгородської губернії в маєтку Онег. Рід Рахманінових, імовірно,[7] сягає онука молдовського правителя Стефана Великого — Василя, прозваного Рахманіним. У сім'ї Рахманінових було шестеро дітей, Сергій став третьою дитиною.

Творчий шлях неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва та інших міст України. 18 жовтня 1893 у Київському оперному театрі Сергій Рахманінов диригував своєю першою оперою — «Алеко». У рік київської прем'єри «Алеко» були видані романси Рахманінова за творами Тараса Шевченка у вільному перекладі російського поета Олексія Плещеєва — «Дума» й «Полюбила я на печаль свою». Менш відомою є обробка Сергія Рахманінова української народної пісні «Чоботи» для хору а капела. Ця обробка так і не була видана, її рукопис залишається в архіві у Москві.

Стиль Рахманінова, що виріс із пізнього романтизму, згодом зазнав значної еволюції: подібно до сучасників — Олександра Скрябіна та Ігоря Стравінського — Рахманінов принаймні двічі (після творчої кризи 1900 та після 1926) кардинально оновлював стиль своєї музики. Зрілий та, особливо, пізній стиль Рахманінова виходить далеко за межі постромантичної традиції («подолання» якої почалося ще в ранній період), і в той же час не належить жодній із стильових течій музичного авангарду XX ст. Творчість Рахманінова, таким чином, стоїть особняком в еволюції світової музики XX століття: увібравши багато досягнень імпресіонізму й авангарду, стиль Рахманінова залишився неповторно індивідуальним і своєрідним, що не має аналогів у світовому мистецтві (крім наслідувачів і епігонів). У сучасному музикознавстві часто використовується паралель із Л. ван Бетховеном: якщо Бетховен в своїй творчості виходить далеко за межі віденського класицизму, не примкнувши при цьому до романтиків і залишившись далеким від романтичного світогляду, то Рахманінов виходить далеко за межі російської композиторської традиції, однак уникає впливів жодної з сучасних йому стильових течій. Творчість Рахманінова прийнято умовно ділити на три або чотири періоди: ранній (1889—1897), зрілий (його іноді ділять на два періоди: 1900—1909 й 1910—1917) і пізній (закордонний) (1918—1941).

Пояснення: