У чому полягає секрет співу Максима Березовського?

Народився у Глухові на Сумщині в козацькій родині, в місті, де виховувалися музики для роботи при дворі російських імператорів (див. Глухівська музична школа). Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де почав писати власні твори.

1758 року — через виняткові вокальні дані відряджений до Петербурга, де став солістом у Придворній співацькій капелі князя Петра Федоровича. Там познайомився з тогочасною європейською музикою. У 1759-1760 роках виступав як співак-соліст в Італійській оперній трупі в Оранієнбаумі та Петербурзі.

1769 року — відряджений до Італії на навчання у Болонській філармонічній академії, де брав уроки у відомого композитора та історика музики падре Джованні Батіста Мартіні, у якого навчався близько восьми років. Аби мати право бути капельмейстером, витримав іспит 15 травня 1771 р.на звання академіка філармонії в Болоньї разом з чеським композитором на ім'я Йозеф Мислівечек. Закінчив Академію з відзнакою. В ці ж роки у Болонській академії навчався юний Моцарт. 1771 — Березовський отримав звання maestro di musica і був обраний членом Болонського філармонічного товариства. До 1773 року єдина закінчена опера, що належить М. Березовському — «Демофонт», була поставлена у Ліворно 1773 року в карнавальні свята. На початку 1774 року разом з ескадрою російських кораблів під керівництвом Олексія Орлова повернувся в Петербург.

Повернувшись 1774 року до Російської імперії, М. Березовський зіткнувся із байдужістю урядовців. Йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії, але цьому проєктові не судилося здійснитись. Максим Березовський був зарахований (без посади) церковним півчим і капельмейстером Придворної співацької капели.

Постійні нестатки, неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до недуги. 1777 року 32-літній композитор помер. Згодом поширилася версія про самогубство, яка піддається сумніву сучасними біографами композитора, зокрема біографом Березовського М. Рицарєвою. Смерть композитора, на її думку, стала наслідком інфекційного захворювання, а чутка про самогубство Березовського почала ширитися в літературі починаючи з 1810 років з подачі митрополита Євгенія (Болховитинова).

Не менш трагічна доля судилася його творам, які або припадали пилом, або взагалі були знищені. Більшість творів Березовського існували лише в рукописах. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу.

Симфония № 40 Соль минор, K.550 ― одно из наиболее популярных произведений композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Произведение завершено 31 июля 1788 года, три недели спустя после симфонии № 39. В 1791, незадолго до своей смерти, композитор создал её вторую редакцию, добавив в музыку кларнет.

Строение

В состав оркестра симфонии (в последней редакции) входит флейта, два гобоя, два кларнета, два фагота, две валторны, первые и вторые скрипки, альты, виолончели и контрабасы.

Симфония представляет собой классический сонатно-симфонический цикл. В ней четыре части:

Allegro-аллегро

Andante-анданте

Menuetto ― Trio

Allegro assai

Первая, вторая и четвёртая части написаны в сонатной форме, третья ― в сложной трёхчастной форме с трио.

Первая часть, в размере 4/4, начинается гармоническими фигурациями у альтов, поддержанными виолончелями и контрабасами, вслед за которыми у скрипок проводится главная партия:

Mozart 40.png

Музыка первой части отмечена влиянием фольклора. В частности, тема, очень близкая главной партии, звучит в танце чочек, популярном у жителей Сербии. «В самом этом факте, вообще говоря, нет ничего удивительного, — пишет Ю. А. Кремлёв, — поскольку славянский фольклор играл в музыкальном фонде венских интонаций серьезную роль»[1].

Медленная вторая часть в тональности ми-бемоль мажор и в размере 6/8.

Третья часть (менуэт), в тональности соль минор, имеет размер 3/4. Крайние разделы, в подвижном темпе со сложным ритмическим письмом, контрастируют со средним разделом (трио), написанным в одноимённой тональности соль мажор, где в более спокойном темпе происходит перекличка групп струнных и духовых (без кларнетов).

Финал симфонии написан в тональности соль минор, размер 4/4.

Объяснение:

Автор произведения...

Музыкальный образ (о ком , о чём , лерический , эпический драматический и т.д.)

Характер, настроение (грустное/весёлое и т.д.)

Интонация (вопросительная, восклицательная, повествовательная и т.д.)

Музыкальный жанр (ну например марш)

Мелодия ( плавная , волнообразная, скачкообразная, двидение вверх/вниз)

Ритм (ровный, острый, пунктирный и т.д.)

Лад (минор/мажор)

Регистр (низкий/срелний/высокий)

Темп (быстро/умеренно/медленно)

Динамические оттенки ( pp, p, mp, mf, f, ff, >, <)

Ps: очень тихо, тихо, умеренно тихо, умеренно громко, громко, очень громко, постепенное ослабление звука, постепенное усиление звука. (Всё попорядку

Объяснение: