2. Чому Лисенко – засновник української класичної музики?​

Микола Віталійович Лисенко – ціла епоха в українській музичній культурі. Блискучий диригент, обдарований піаніст, вдумливий педагог, засновник професійної композиторської школи, основоположник української професійної класичної музики.

 

Усе своє життя композитор присвятив чарівному світові української музики. Це людина, яка своїм талантом, своїм покликанням поклала на вівтар служіння українській нації все своє життя.  Микола Віталійович був також видатним ученим, що заклав своїми музично-теоритичними працями основи наукової думки про українську музику. Педагогічною діяльністю Лисенко утверджував свої теоретичні погляди: він дбав про музичну освіту на Україні, сприяв підготовці висококваліфікованих кадрів.  22 березня 1842 р. в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (зараз Глобинського району Полтавської області) в родині дворянина Віталія Романовича Лисенка народився син – маленький Микола, якому судилося стати справжнім велетнем української і світової музичної культури. Перше виховання композитора було проведене на аристокричний лад: чиста французька мова, вишукані манери, танці, уміння невимушено триматися у вітальні – ось що вимагалось від дитини…Але противагою до цього стала любов до українського побуту двоюрідних діда та бабуні Миколи – Миколи та Марії Булюбашів, які не мали своїх дітей та плекали онука від щирого серця. Вже в п′ять років мати Миколи, Ольга Єреміївна, побачила хист хлопчика до музики і розпочала опікуватись його навчанням. Навчаючись в Харківській гімназії, потім в Харківському та Київському університетах, він не перестає думати про музику. Під час навчання в університеті він прагнув надбати якнайбільше музичних знань, усвідомлюючи, що головна мета його життя – музика.  

У 1867 р. він вирішує здобути більш грунтовніші музичні знання і для цього обирає Лейпцігську консерваторію, яка вважалась однією з найкращих у Європі. З 1869 по 1874 роки М.Лисенко перебуває у Києві, займаючись творчою, викладацькою та громадською діяльністю. В 1872 році гурток українських діячів на чолі з М.Лисенком та М.Старицьким добився дозволу на публічні вистави українських п′єс. Тоді ж ними було написано оперети «Чорноморці» та «Різдвяна ніч» (пізніше перероблена на оперу). «Чорноморці», як народна оперета, міцно ввійшла у театральний репертуар з 1872 року, а «Різдвяна ніч» з успіхом була поставлена в 1874 році у Київському оперному театрі силами акторів-аматорів. Це був початок українського національного музичного театру.

 

М.Лисенко писав твори майже у всіх жанрах музичного мистецтва: опери, музично-драматичні твори, кантати і хори, обробки народних пісень, камерно-інструментальні п'єси, романси, фортепіанні твори. Великий вплив на творчість композитора мав геніальний поет-революціонер Тарас Шевченко. Його полум′яні вірші наштовхнули М.Лисенка до боротьби за національне визволення рідного народу. Протягом цілого життя композитор розвивав ідеї Шевченка в музиці. Великий цикл творів під назвою «Музика до Кобзаря» охоплює близько 100 композицій, серед них три кантати: «Б′ють пороги», «На вічну пам′ять Котлялевському», «Радуйся ниво неполитая». А також хори, ансамблі, солоспіви втілили в музиці ліричні, епічні, філософські твори Шевченка. Чудові зразки різних форм і жанрів вокальної музики злилися з поезіями великого Кобзаря. Микола Лисенко був не тільки визначним композитором, а й вченим етнографом, збирачем і дослідником народно-пісенних скарбів.

 

Князь Игорь» — опера русского композитора А. П. Бородина в четырёх действиях с прологом.Источником для либретто, написанного самим автором при участии В. В. Стасова, послужил памятник древнерусской литературы «Слово о полку Игореве» , рассказывающий о неудачном походе князя И

«Князь Игорь» — опера русского композитора А. П. Бородина в четырёх действиях с прологом. Источником для либретто, написанного самим автором при участии В. В. Стасова, послужил замечательный памятник древнерусской литературы «Слово о полку Игореве» , рассказывающий о неудачном походе князя Игоря против половцев. Премьера оперы состоялась 23 октября (4 ноября) 1890 г. в петербургском Мариинском театре.

История создания : 18 апреля 1869 г. на музыкальном вечере у Л. И. Шестаковой В. В. Стасов предложил композитору в качестве оперного сюжета «Слово о полку Игореве» . А. П. Бородин с интересом взялся за работу, побывал в окрестностях Путивля, изучал исторические и музыкальные источники, связанные с описываемым временем. Опера писалась в течение 18 лет, но в 1887 г. композитор скончался, и опера осталась неоконченной. По записям А. П. Бородина работу завершили А. К. Глазунов и Н. А. Римский-Корсаков. А. К. Глазунов по памяти восстановил увертюру, которую он слышал в авторском исполнении на фортепиано, закончил и оркестровал третье действие. Н. А. Римский-Корсаков оркестровал пролог, первое, второе и четвёртое действия и половецкий марш.

«Слово о полку Игореве» повествует о походе князя Новгород-Северского Игоря Святославича на половцев. Из тщеславия он захотел добиться победы без других князей и потерпел поражение. Осуждая междоусобные распри, неизвестный создатель поэмы страстно призывал русских князей к единению. Композитор подчеркнул в опере не столько политическую направленность «Слова» , сколько его народно-эпические черты. Игорь в опере близок по духу к образам былинных богатырей.

Чтобы оттенить облик Игоря, Бородин по совету Стасова противопоставил ему фигуру князя Галицкого, олицетворяющего собой стихию княжеских раздоров.

«Князь Игорь» — народно-эпическая опера. Сам композитор указывал на ее близость к глинкинскому «Руслану» . Эпический склад «Игоря» проявляется в богатырских музыкальных образах, в масштабности форм, в неторопливом, как в былинах, течении действия.

Все поразительно в «Князе Игоре» . Во-первых, конечно же, гениальная музыка. Во-вторых, то, что опера сочинена человеком, профессиональным занятием которого была не музыка, а химия (А. П. Бородин был академиком-химиком) . В-третьих, многое в опере, хотя и было сочинено Бородиным, но не было им записано и оркестровано; оперу завершили друзья композитора — Н. А. Римский-Корсаков, А. К. Глазунов и А. К. Лядов (М. П. Беляев, первый издатель «Князя Игоря» , извещает в своем предисловии: «Оставшаяся неоконченной, по смерти автора, опера «Князь Игорь» закончена Н. А. Римским-Корсаковым и А. К. Глазуновым...» ) Увертюра, хотя и была сочинена А. П. Бородиным, но не была им положена на бумагу. Записана же она, закончена и оркестрована после его смерти и по памяти А. К. Глазуновым, слышавшим ее много раз в исполнении на фортепиано самого автора. В-четвертых, все эти композиторы часто работали в таком тесном контакте друг с другом, что почти невозможно определить, что в «Князе Игоре» написано одной рукой, а что — другой; иными словами, музыкальный стиль оперы представляет нечто художественно абсолютно цельное. При этом необходимо подчеркнуть, что «Князь Игорь» - полностью опера А. Бородина.

ля если не правильно

1. Пение без слов - вокализ

2. Музыкальное сопровождение - аккомпанемент

3. Пение без музыкального сопровождения - а капелла

4. Характерная песня главного героя в опере - ария

5. Инструмент, получивший название по имени древнерусского певца-сказителя - баян

6. Сила звучания музыки, её громкость - динамика

7. Высокий женский голос - сопрано

8. Музыкально - поэтическое произведение для голоса с сопровождением - романс

9. Музыкальное произведение для солирующего инструмента и оркестра - концерт

10. Одноголосно выраженная музыкальная мысль, основной элемент музыки - мелодия