Как оценивали рояль представители романтизма?

В музыке направление романтизма сложилось в 1820-е годы, развитие его заняло весь XIX век. Композиторы-романтики старались с музыкальных средств выразить глубину и богатство внутреннего мира человека. Музыка становится более рельефной, индивидуальной. Получают развитие песенные жанры, в том числе баллада.

Представителями романтизма в музыке являются: в Австрии — Франц Шуберт; в Германии — Эрнест Теодор Гофман, Карл Мария Вебер, Рихард Вагнер, Феликс Мендельсон, Роберт Шуман, Людвиг Шпор; в Италии — Никколо Паганини, Винченцо Беллини, ранний Джузеппе Верди; во Франции — Г. Берлиоз, Д. Ф. Обер, Дж. Мейербер; в Польше — Фредерик Шопен; в Венгрии — Ференц Лист.

В России в русле романтизма работали А. А. Алябьев, М. И. Глинка, Даргомыжский, Балакирев, Н. А. Римский-Корсаков, Мусоргский, Бородин, Кюи, П. И. Чайковский.

"Лучче ж би потятим бути,

аніж полоненим бути".

"Слово..."

Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.

З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.

Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!

Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.

Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:

"Сповнившись ратного духу,

він навів свої хоробрі полки

на землю Половецькую

за землю Руськую".

Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

"Ігор спить,

Ігор не спить,

Ігор мислю поля мірить

од великого Дону

до малого Дінця".

Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.

Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".

Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.

Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою

Скрипичный мастер:Антонио Великий Страдивари. Родился мастер в 1644 году в Италии, в городе Кремона, в этом городе он жил всю жизни и умер в 1737 году. Считается, что Антонио Страдивари родился в 1644 году, хотя точная дата его рождения не зарегистрирована. Он родился в Кремоне. В 1680 году Страдивари поселился на Площади св. Доминика, Кремона, где он и стал знаменитым мастером. Он старательно улучшал работы Амати, добиваясь певучести и гибкости голосов у своих инструментов; изменял их форму на более изогнутую; занимался украшением инструментов. Общепризнанно, что самые его лучшие инструменты были изготовлены с 1698 по 1725 годы (а наилучшие в 1715 году), в том числе превышая по качеству инструменты, изготовленные впоследствии с 1725 по1730 годы.
Кроме скрипок Страдивари также изготовлял гитары, альты, виолончели, и по крайней мере одну арфу — по текущим оценкам всего более 1100 единиц инструментов.
Наиболее выдающиеся инструменты были изготовлены в период с 1698 по 1725 годы. Скрипки Страдивари этого периода ценятся очень высоко.

Его инструменты отличаются характерной надписью на латинском: Antonius Stradivarius Cremonensis Faciebat Anno
Но самое интересное что Страдивари не умел играть на скрипке