Проект по музыке на тему айтыс акынов​

Музыка в духовной жизни казахов XVIII века занимала значительное место. Основными формами музыкальных произведений были песни и кюи. Они исполнялись как в форме сольного пения и игры, так и хорового исполнения. В изучаемое время среди казахов было известно более 20 музыкальных инструментов. Это домбра, кобыз, шертер, жетиген, саз-сырнай, шанкобыз, дангыра, асатаяк, сыбызгы, дауылпаз и другие.

Одним из знаменитых кобызшы был Тлеп Аспантайулы (1757— 1820). Он родился и жил в окрестностях Тургая нынешней Костанайской области. В возрасте 13 лет начал играть на кобызе. До нас дошли его кюи «Толгау», «Аллам жар», «Баксы» и т.д. Музыкальный дар Тлепа передался его сыну Байтолесу.

Песни и кюи исполнялись на всех важных праздничных мероприятиях.

Для выявления талантливых поэтов-им-провизаторов проводили айтысы. На айтысах акыны открыто высказывали свою оценку различным явлениям общественной жизни. Высмеивали и критиковали недостойное поведение людей, их недостатки. Поэтому степняки больше всего заботились о сохранении своей репутации. Они старались проявлять лучшие человеческие качества: гостеприимство, щедрость, богобоязненность, уважение к старшим и предкам и т. д. Казахи вырастали в такой среде, где всегда присутствовало общественное осуждение и порицание.

Победителям песенных турниров вручали ценные призы и подарки в виде слитков золота, табунов лошадей, отар овец, а также рабов. Акыны считались любимцами народа.

Свадебные торжества начинались с песни «Тойбастар». На свадьбах и молодежных праздниках исполнялись песни «Жар-жар». При прощании со своими родными и близкими молодые девушки-невестки исполняли трогательные и грустные песни-прощания. В ауле жениха ее встречали песней-назиданием, знакомством с родителями и родственниками жениха — «Беташар». Во время похорон исполняли особые песни — жоктау (причитания).

Благодаря деятельности казахских певцов, акынов, музыкантов XVIII века до нас дошли такие поэмы, как «Қозы Көрпеш—Баян сулу» «Қыз Жібек», а также кюи, например, «Ақсақ қулан», «Жошыхан», «Қобыланды батыр» и другие.

Катта ашула или Патнис ашула (букв. большая или возвышенная песня, песня с подносом) – присущее Ферганской долине Узбекистана крупное вокальное направление, значительный песенный жанр, своеобразный стиль и прием пения.

Исполняется двумя или более (до пяти) певцами поочередно без инструментального сопровождения.атта ашула – традиционная песенная форма, которая широко и устойчиво бытовало в и получило распространение в народной среде. Устная передача навыков и техники пения от мастера к ученику остается основным сохранения песни и её духовной ценности. Для неё характерна лаконичность средств выражения и экспрессивность музыкального языка, динамичность музыкального развития и яркая эмоциональность. Образный строй связан с традиционной поэзией лирико-философского склада.

Объяснение:

Садко (опера)



Батьківська категорія: Опера, балет

Опера Миколи Римського-Корсакова. Лібрето за мотивами билин створено композитором спільно з В. І. Бєльського. Вперше виконана 7 січня 1898 е. В Москві, на сцені Російської приватної опери (театр С. І. Мамонтова)

Дія відбувається в Новгороді і на море-окіане в напівказкове-полуисторическими час. Між четвертою та п'ятою картинами проходить дванадцять років.

Картина перша. У багатих хоромах братчини в Новгороді йде веселий бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, щшь один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Якщо б була у нього золота скарбниця, не сидів би він сід¬нем в Новгороді, а накупив би товару червоного, спорядив би кораблі і поїхав би шукати шляхів до синього моря. Коль замовлений шлях на море Балтійське, « поплив я б по Ільмень- озеру, дротів кораблі я б волоком і пройшов по великим річках я б до синього моря ... По далеких морях, по роздоллю землі пронеслася б слава Новгорода! А та ви б тоді, гості знатні, за те у пояс мені поклонилися ».

Не сподобалися сміливі мови гусляра знатним людям Новгорода: злякалися вони, як би Садко не збентежив простий народ, «голота шинкарську». Прогнали геть купці зухвалого гусляра.

картина друга. Світлої літньої ночі вийшов Садко на крутий берег Ільмень-озера, сіл на біл-горючий камінь і задумався невесело. «Слухай, ти, хвиля хиткі, ти, раз-дольіце широке, про мою чи доля гірку та про думоньки заповітну». Сколихнулася вода в озера Налетів легкий вітерець; захиталися і зашуміли очерети, заколихалося вода. І раптом побачив Садко дивну картину: пливе по озеру стадо білих лебедів. Обернулися білі лебеді красни¬мі дівчатами - дочками царя морського, а прекрасніше всіх менша дочка царя, Волхова. Заспівав Садко веселу хороводную пісню, стали дівиці водити кола і розбрелися по лісу. Залишилася на березі лише царівна Волхова. Розповіла Вол¬хова Садко, що сестри її все засватана за сині моря, тільки їй, Волхові, не бути за синім морем. Бути їй вен-Чанной з добрим молодцем. Замилувався Садко красаві¬цей царівною,

Але почало світати. Пора Волхові з сестрами повертатися на дно морське. На прощання дарує вона Садко трьох рибок - золоті пера. Закине Садко мережі в Ільмень- озеро, виловить рибок і буде щасливий: стане він багатий і побачить далекі країни.

Картина третя . Всю ніч чекає Садко молода дружина Любава Буслаевна. Не дають їй спокою гіркі думки: вірно, розлюбив її Садко. Входить Садко. Він розповідає Любави, що задумав йти на берег Ільмень-озера і побитися «про великий заклад; закласти свою буйну голову »: є в озері риба - золото перо. Любава намагається зупинити чоловіка, але Садко не слухає її умовлянь і йде шукати своє щастя.

Картина четверта . На березі Ільмень-озера зібрався весь новгородський люд. Багато тут заморських держ- гей з дивовижними товарами. Купці потішаються над Сад¬ко шкода, немає у нього скарбниці золотою, а то закупив би він усі товари. І з подивом слухають нову вихвалки Садко: «Знаю я про диво дивне, відаю про диво дивне: є в Ільмень-озері, є риба - золото перо». Не вірять гусляр на-стоятеля Новгорода, але хоче битися він об заклад: Садко за¬ложіт свою буйну голову, а вони - всі свої товари.

Садко закидає мережі. Чи не обдурила його Волхова, попа¬лісь в мережі три золоті рибки, які обернулися злитками золота. Тепер багатий гусляр, і народ співає йому славу. Збирає Садко дружину, споряджає кораблі і просить заморських гостей розповісти про краю далекі, щоб знати, куди шлях тримати.

Варязький гість співає пісню про туманному і похмурому краї варягів. Про чудеса і чудових багатства далекої Індії розповідає індійський гість. Місто дзвінких пісень Веденец, що серед моря став, славить веденецкій гість. Дякує Садко заморських гостей, прощається з дружиною своєю Любавой, і відправляється його дружина в далекі країни.

Картина п'ята . За Окіаю-моря синього пливуть кораблі Садко. Раптом передній Сокіл-корабель останавліва¬ется з обвислими вітрилами: то морський цар розгнівався на Садко за те, що той дванадцять років не платив йому данину. Кинула дружина жереб, кому шлях тримати на морське дно, кому бити чолом царю морському. І випав той жереб молодому гусляр Прощається він з дружиною, бере свої гуслі і відправляється в Підводне царство. І тільки зник Садко під водою, вітер надув вітрила, і знову понісся корабель по синьому морю.

Картина шоста . На раковині, запряженій касатки, опускається в терем морського царя Садко. Грізно встреча¬ет його цар Але Волхова просить батька не гніватися, а веліти краще Садко пісню заспівати. Сподобалися морського царя спів і гра молодого гусляра, і вирішив він одружити його на своїй дочці Зібралися на весільний бенкет все чудовиська морські, стали пісні співати та танцювати. А коли Садко почав на гуслях підігравати, навіть сам морський цар з царицею водяница пустилися в танок. Почалася на море буря небувала, стали тонути кораблі. І тоді звідки не візьмись з'явився могутній богатир. Важким посохом вибив