Кем тебе приходится отец твоего отцаотца? -4буквы. кем ты приходишься своей тетке? -9букв. кем приходится муж дочери ее родителям? -4 буквы

Апокрифи «дивовижною луною відбилися» у багатьох творах Івана Франка, дарували йому безліч прекрасних мотивів і образів: у поемі «Іван Вишенський», у поетичній картці «Як голова болить!..», в оповіданні «Під оборогом», а також у двох гуцульських «образках» — у новелі «Терен у нозі» і в повістці «Як Юра Шикманюк брів Черемош». Із традицією «таємних» книг асоціюється також чимало сюжетів і мотивів леґендової парості поета. Апокрифічними оповіданнями імпульсований, зокрема, не один фраґмент «Смерти Каїна», немало апокрифічних «шматків» знаходимо і в інтертекстуальному полі Франкової «Леґенди про Пилата». Виразно проступають контури апокрифічних художніх структур у леґендах «Мого Ізмарагду» — у «Святій Доместіці» і в «Життю, і стражданні, і спійманні, і смерті, і прославленні преподобного Селедія». Парафразами апокрифічних структур є також миколаївська «чудесна» вітка поета — «Чудо з ковром» і «Чудо з утопленим хлопцем». Прекрасною ілюстрацією тісного зв’язку усної та писаної словесности, «едокосмосу і екзокосмосу», «переливання з одної сфери до другої» (М. Грушевський), може слугувати також поетичний диптих І. Франка — «Ранок на пастівнику і «На пастівнику» — і прозовий descensus — «Як Русин товкся по тім світі», так само, як і низка інших його творів («Коляда», «Ідилія», «Наймит», «Рубач», «Під оборогом»). І вловлювати оте відлуння «таємних» книг у Франкових текстах було для мене, скористаюсь тут його словами, вельми «цікаво для розуму», а не лишень продиктоване розумінням потреби заповнення «білих плям» у франкознавстві.

все добрые люди – одна семья

во втором классе был урок рисования. дети рисовали ласточку.

вдруг в дверь кто-то постучал. учитель открыл дверь и увидел заплаканную женщину – мать маленькой белокосой, синеглазой наташи.

– прошу вас, – обратилась мать к учителю, – отпустить наташу. бабушка умерла.

учитель подошел к столу и тихо сказал:

– дети, пришло большое горе. у наташи умерла бабушка. наташа побледнела. глаза ее наполнились слезами. она склонилась на парту и тихо плакала.

– иди, наташа, домой. за тобой пришла мама.

– пока девочка собралась, чтобы идти домой, учитель сказал:

– у нас тоже сегодня не будет уроков. ведь в нашей семье – большое горе.

– это же в наташиной семье? – спросил коля.

– нет, в нашей человеческой семье, – объяснил учитель. – все добрые люди – это одна семья. и если кто-то в нашей семье умер, мы осиротели