Доклад по предмету человек и мир на тему птицф синица

Мелкие (длиной 10-20 см) подвижные птицы. Ноги крепкие, с хорошо развитыми пальцами и когтями, которые дают птице возможность передвигаться как по горизонтальным, так и по вертикальным ветвям, держаться на стволах деревьев или прикрепляться снизу к веткам, шишкам, серёжкам и пр.Сильный конический клюв при к доставанию насекомых из трещин коры, к раздалбливанию твердых семян, а у некоторых синиц - для долбления ствола при постройке гнезда. Оперение густое, пушистое. У некоторых видов на голове хохол.Около 30 видов, в Евразии, Африке и Северной Америке. Все синицы тесно связаны с лесными насаждениями, вне леса встречаются только на пролётах во время кочёвок. В России 8 видов.В неволе синицы содержатся довольно часто. Их любят за бойкость, доверчивость и неприхотливость. Посаженные в клетки, они охотно берутся за предлагаемый им корм сразу же в первый день после отлова и живут в ней годами. Больших синие нужно обязательно держать в отдельной клетке, так как они набрасываются на мелких птичек, пробивают клювом головку и поедают мозг. Остальные виды этой группы можно держать вместе с другими птицами. Основной корм для синиц суррогатные смеси: морковно-сухарные с творогом, круто сваренным куриным яйцом и порошком из сушеных насекомых. Кроме того, они хорошо едят белый хлеб, смоченный в молоке или сладком чае, круто сваренные каши, фрукты, почки деревьев и мучных червей. Знаете ли вы:
Синицы запасают корм круглогодично - даже в разгар выкармливания птенцов. Но основной запас создается весной (апрель-май) и осенью (август-ноябрь), когда птицы прячут до 60% найденного корма. С весны до осени одна гаичка запасает около 15 килограммов корма - это примерно полмиллиона кормовых объектов, большую долю среди них занимают семена ели. Для безбедной зимовки птичке достаточно 300 000 кормовых объектов. Вопрос о том, как синицы находят спрятанный корм, чрезвычайно интересен, но пока не решен окончательно и представляет поле для оживленных дискуссий Одни орнитологи считают, что эти птицы обладают практически неисчерпаемыми ресурсами памяти и запоминают точное расположение многих тысяч объектов на срок до нескольких месяцев. Другие исследователи не без оснований сомневаются в наличии у птиц столь феноменальных и указывают на целый ряд обстоятельств, которые в сущности устраняют саму необходимость запоминания точного места нахождения тысяч кормовых объектов. К числу таких обстоятельств они относят строгую оседлость запасающих птиц в границах круглогодично охраняемой территории.

ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та сусп-вом.

Перше із них стосується специфіки прояву територ. ідентифікації, яка має ієрарх. характер: від локал. до глобал. З цієї точки зору Г. і. розглядається як компонент територ. ідентичності, тобто індивідуал. знання про належність до політ.-геогр. утворення. Поняття «Г. і.» є аналог. поняттю «нац. ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організов. за держ.-політ. ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадян. спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. розглядається як компонент соц. ідентичності, тобто індивідуал. знання про те, що індивід належить певній соц. групі разом із емоц. і ціннісним персонал. сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуал. Г. і., що представляє собою лише один із аспектів інтеграл. ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної нац. спільноти, яка має власну назву, істор. територію, спільні міфи, істор. пам’ять, масову й громад. культуру, економіку і єдині юрид. права та обов’язки для всіх членів. Вказані об’єктивні передумови й риси нац. спільноти є водночас найгол. ознаками колектив. Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, заг. переживання, колективна пам’ять – все, що сприяє формуванню колектив. «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання багато в чому залежить від об’єктив. передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (екон. зростання, нестабільна політ. ситуація, зовн. загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутр.-політ. (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін-тів), так і зовн.-політ. (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мін. інтеграції, слабкості внутр. зв’язків зростає і навіть гіпертрофується роль останніх.

Друге з визначень, даних Г. і., стосується специфіки розвитку громадян. сусп-ва. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатист. ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізац. механізмів громадян. сусп-ва. При цьому індивідуал. сприйняття громадянства як не лише формал. характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного сусп. контракту – громадян. лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на держ. піклування, соц. захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадян. нації і громадян. сусп-ва самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політ. ін-тів держ.-територ. спільноти через надання їй суб’єктив. значущості, зокрема у період політ. трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, у якій політ. простір нового держ. утворення є прийнятним для індивіда.

Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, які стосуються його взаємовідносин із держ. ін-тами, політ. активністю, характеризують ступінь декларатив. підтримки й прийняття різних напрямів розвитку сусп-ва. Показники громадян. ідентичності у сукупності відбивають особливості декларатив. рівня масової свідомості в її емоц., рац. і поведінк. складових.

ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та сусп-вом.

Перше із них стосується специфіки прояву територ. ідентифікації, яка має ієрарх. характер: від локал. до глобал. З цієї точки зору Г. і. розглядається як компонент територ. ідентичності, тобто індивідуал. знання про належність до політ.-геогр. утворення. Поняття «Г. і.» є аналог. поняттю «нац. ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організов. за держ.-політ. ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадян. спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. розглядається як компонент соц. ідентичності, тобто індивідуал. знання про те, що індивід належить певній соц. групі разом із емоц. і ціннісним персонал. сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуал. Г. і., що представляє собою лише один із аспектів інтеграл. ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної нац. спільноти, яка має власну назву, істор. територію, спільні міфи, істор. пам’ять, масову й громад. культуру, економіку і єдині юрид. права та обов’язки для всіх членів. Вказані об’єктивні передумови й риси нац. спільноти є водночас найгол. ознаками колектив. Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, заг. переживання, колективна пам’ять – все, що сприяє формуванню колектив. «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання багато в чому залежить від об’єктив. передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (екон. зростання, нестабільна політ. ситуація, зовн. загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутр.-політ. (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін-тів), так і зовн.-політ. (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мін. інтеграції, слабкості внутр. зв’язків зростає і навіть гіпертрофується роль останніх.

Друге з визначень, даних Г. і., стосується специфіки розвитку громадян. сусп-ва. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатист. ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізац. механізмів громадян. сусп-ва. При цьому індивідуал. сприйняття громадянства як не лише формал. характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного сусп. контракту – громадян. лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на держ. піклування, соц. захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадян. нації і громадян. сусп-ва самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політ. ін-тів держ.-територ. спільноти через надання їй суб’єктив. значущості, зокрема у період політ. трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, у якій політ. простір нового держ. утворення є прийнятним для індивіда.

Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, які стосуються його взаємовідносин із держ. ін-тами, політ. активністю, характеризують ступінь декларатив. підтримки й прийняття різних напрямів розвитку сусп-ва. Показники громадян. ідентичності у сукупності відбивають особливості декларатив. рівня масової свідомості в її емоц., рац. і поведінк. складових.