Информация о людях достигших значительных успехов в молодости, но оказавшихся невостребованными в зрелости. .​

Вэто время в россии были образованы и янституциированы по идейно-политической ориентации четыре основных группировки политических сил: 1. правые, традиционно-, националистические партии, выступавшие за восстановление и укрепление традиционных ценностей, в том числе и абсолютистской монархии — царского самодержавия, под лозунгом: «за веру православную, царя самодержавного, отечество нераздельное, россию для » . 2. правоцентристские, консервативно-охранительные партии, стремившиеся к сохранению «статус-кво» . 3. лево-центристские, либерально-реформистские партии, ориентировавшиеся на модернизацию россии путем реформ. 4. левые, социалистические партии, выступавшие за построение в россии или на базе россии, некоего идеального т. н. «социалистического» общества — прообраза «светлого будущего» для всего человечества. спектр -националистических партий был довольно широк: ультраправые, акций («союз народа» и «союз михаила архангела») , правые радикалы, («отечественный союз» , « народнический всесословный союз») , и умеренные правые партии (« монархическая партия» и т. д.) , действующие в рамках легального политического процесса. все они защищали интересы абсолютной монархии, традиционалистских кругов дворянства и чиновничества, опираясь на городские «низы» , патриархальное крестьянство и националистские слои интеллигенции. консервативная партия «союз 17-го октября» стремилась к сохранению существующих порядков, допуская, в лучшем случае, лишь незначительные, главным образом, «косметические» реформы «сверху» . либеральные партии конституционных демократов (кадетов) и прогрессистов выступали за более радикальные реформы — переход к конституционной монархии и ускоренную вестернизацию. консервативно-либеральные партии выражали интересы центристски настроенных слоев общества: обуржуазившихся помещиков, либеральных чиновников, высших и средних слоев, интеллигенции, опираясь в основном на средние городские слои населения. среди левых социалистических партий, как и на правом фланге, имелся полный набор: умеренные — трудовики, энесы, меньшевики и эсеры; радикалы — большевики, часть эсеров и ультралевые анархисты.

Головний шлях розв'язання проблеми подолання відсталості країн, що розвиваються,— проведення корінних перетворень у всіх сферах їхнього життя і діяльності (індустріалізація, удосконалення аграрних відносин, реформа освіти, поліпшення системи охорони здоров'я, проведення раціональної демографічної політики, вирішування проблем зайнятості). Багато країн, що розвиваються (особливо найменш розвинуті), не можуть цілком змінити своє становище без міжнародного сприяння. Воно здійснюється, насамперед, за лінією офіційної до в розвитку з боку розвинутих, країн.

Виділяють декілька причин, які заважають країнам що розвиваються подолати відсталість :

1) насамперед, потрібно мати на увазі, що це - аграрні країни. На їх частку припадає 90% селян світу, але, як це не парадоксально, вони не спроможні прокормити навіть себе, оскільки ріст населення у них перевищує приріст виробництва продовольства;

2) необхідність освоювати нові технології, розвивати промисловість, сферу послуг, що потребує участі у світовій торгівлі, а це деформує економіку цих країн;

3) використання традиційних джерел енергії, які з огляду на їх низьку ефективність не дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці у промисловості, на транспорті, у сфері послуг, у сільському господарстві;

4) цілковита незалежність від світового ринку: прикладом цього є нафта, величезними запасами якої володіють деякі держави, але вони не можуть контролювати нафтові ринки і регулювати ситуацію на свою користь;

5) швидко росте борг розвинутим державам;

6) розвиток продуктивних сил, соціально-культурної сфери неможливий без підвищення освітнього рівня усього народу, оволодіння сучасними досягненнями науки та техніки.