Ми часто чуємо про те, що живемо в епоху нової «холодної війни», і що Україна – це другий Західний Берлін. При цьому, частина нашої держави дійсно окупована, а на Сході розгорнулися справжні військові дії.
Але попередня «холодна війна» була боротьбою двох систем цінностей, відмінності між якими були очевидні практично кожному. Яке ж протиріччя лежить в основі сьогоднішнього конфлікту?
Невже «революція Сумління», анексія Криму, громадянська війна на Донбасі – це все лише складові опосередкованого протистояння Росії і США в боротьбі за контроль над видобутком і транспортуванням енергоресурсів, впливу на ринки та території? Можливо, це так. Але це тільки для них, титанів геополітики.
Для нас українців, це дійсно війна двох систем. Системи чесного, конкурентного та справедливого суспільства, з одного боку, і системи, побудованої на корупції, з іншого.
Багатьом здається, що нам вже вдалося досягти деяких успіхів у цій боротьбі. Ми скинули корумпованого диктатора, обрали нову владу, зробили «цивілізаційний» вибір на користь блоку держав, який уособлює для нас справедливе суспільство.
На жаль, зроблені кроки лише позначили мету, а справжня боротьба з корупційною системою ще навіть не почалася.
Це відбувається багато в чому через те, що ми сп’янілі нашими маленькими перемогами, відвернені трагічними подіями в країні, а іноді ведені такими емоціями, як помста і розправа. За всім цим ми навіть не замислювалися серйозно про те, чому корупцію потрібно побороти, що є її джерелом, і як ефективно звести корупцію в країні до мінімуму.
Подолання корупції – головне захоплення української влади. Шкода, що поки воно лишається на аматорському рівні і більше схоже на хобі, аніж на основну мету. За той час, поки Україна вкотре вдається до спроб перемогти це прикре явище, авторитетні іноземні науковці вже досліджують ситуацію і намагаються розібратись, в чому ж наша проблема.
Так, економіст, професор Гарвардського університету Дарон Аджемоґлу (Daron Acemoglu)і політолог, професор Чиказького університету Джеймс Робінсон (James A. Robinson), що також є авторами бестселера «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності», у матеріалі для project-syndicate наводять свою точку зору на ситуацію в Україні.
Mind разом із бюро перекладів «Профпереклад» пропонують переклад статті зазначених авторів.
За останні десятиріччя після падіння комунізму польський та український досвід з точки зору економічного розвитку є абсолютно протилежним. У той час як Польща обрала шлях демократичного громадянського суспільства і стала багатшою, Україна залишалася у полоні клептократичних інститутів, які прищепили культуру корупції та зруйнували довіру населення.
У стані загальної ейфорії, що настала відразу після розпаду Радянського Союзу, нікому й не спало б на думку, що Україна – промислово розвинена країна з високоосвіченою робочою силою та багата на природні ресурси – протягом наступних 28 років перебуватиме у економічному застої. Сусідній Польщі, яка у 1991 році була біднішою за Україну, протягом наступних трьох десятиліть вдалося майже у тричі збільшити свій ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності).
Більшість українців розуміють, чому вони відстали: їхня країна є однією з найбільш корумпованих у світі. Але корупція не виникає на пустому місці, тому правильніше буде поставити питання так – що є причиною її існування.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
1.напишите, кого испанцы называли недосожженные и почему? 2.напишите почему испанцы считали нидерланды жемчужиной в короне габсбургов? 3.какую функцию выполнял в нидерландах кровавый совет 50 )
Территория, в политической географии называемая Испанией[1], фактически была конфедерацией, включавшей несколько древних отдельных королевств — Арагон, Кастилию, Леон и Наварру. В ряде случаев эти отдельные королевства сами были конфедерациями, наиболее известна Арагонская корона (Княжество Каталонское, Королевство Арагон, Валенсийское королевство и Королевство Майорка). Брак Изабеллы I Кастильской и Фердинанда II Арагонского в 1469 году объединил два из этих крупнейших королевств, Кастилию и Арагон, которые провели их весьма успешную кампанию против мавров, завершившуюся завоеванием Гранады в 1492 году.
В 1504 году королева Изабелла умирает, и, несмотря на то, что Фердинанд попытался удержать в своих руках власть над Кастилией после её смерти, кастильские Генеральные кортесы (испанский парламент) предпочли короновать дочь Изабеллы Хуану. Её муж Филипп был Габсбургом, сыном императора Священной Римской империи Максимилиана I и Марии Бургундской и одновременно стал принцем-консортом Филиппом I Красивым. Вскоре после этого у Хуаны стала прогрессировать душевная болезнь (впрочем, вопрос, в какой мере Хуана страдала настоящим сумасшествием, а в какой мере эти слухи были связаны с усилиями трёх мужчин, правивших от её имени (мужа, отца и сына), до настоящего времени окончательно не решен). В 1506 году Филипп стал править от имени жены, однако в тот же год умер при таинственных обстоятельствах, возможно был отравлен тестем[2]. Так как старшему сыну Карлу исполнилось только 6 лет, кортесы неохотно позволили отцу Хуаны Фердинанду править страной в качестве регента Хуаны и Карла. на, королева Кастилии
Испания таким образом объединилась под властью одного правителя, Фердинанда II Арагонского. Став единственным монархом, Фердинанд стал проводить более агрессивную политику, чем он мог позволить, будучи мужем Изабеллы, включив в сферу испанского влияния Италию, усилив её перед французской угрозой. В качестве правителя Арагона Фердинанд был вовлечён в борьбу против Франции и Венеции за контроль над Италией; эти конфликты стали определяющими во внешней политике короля Фердинанда. Первым вкладом Фердинанда стало вовлечение испанских войск в войну Камбрейской лиги против Венеции, в которой испанские солдаты отличились, сражаясь вместе с французскими союзниками, в битве при Аньяделло (1509). Годом позже Фердинанд вступил в Священную лигу против Франции, увидев возможность получить и Неаполь, на который у него сохранялись династические права, и Наварру, права на которую он приобрёл путём женитьбы на Жермен де Фуа. Эта война была не так успешна, как против Венеции, и в 1516 году Франция согласилась на перемирие, при этом Милан перешёл под контроль Франции, а Франция в свою очередь признала власть Испании в Северной Наварре. Позже в том же году Фердинанд умер.
Смерть Фердинанда позволила молодому Карлу унаследовать трон под именем Карла I Кастильского и Арагонского, и последний стал основателем испанской монархии. Его испанское наследство включало все испанские приобретения в Новом Свете и в Средиземноморье. После смерти своего отца в 1506 году по линии Габсбургов Карл также унаследовал Нидерланды и Франш-Конте, а также Фландрию, где он вырос. В 1519 году после смерти своего деда Максимилиана I Карл унаследовал земли Габсбургов в Германии и был в том же году избран императором Карлом V. Его мать Хуана оставалась формально королевой Кастилии до своей смерти в 1555 году, но из-за её душевного здоровья и риска, что она может предложить кандидатуру другого монарха (что случилось во время восстания комунерос), Карл держал её в заключении.
Таким образом, император и король Карл стал самым могущественным человеком в христианском мире (англ.). Концентрация в одних руках такой большой власти очень беспокоила короля Франции Франциска I, который оказался со всех сторон окружён территориями Габсбургов. В 1521 году Франциск вторгся в испанские владения в Италии и Наварре (англ.), начав второй этап франко-испанского конфликта. Война завершилась поражением Франции, которая потерпела поражения при Бикокке (1522), Павии (1525, где Франциск попал в плен) и Битва при Ландриано (1529), после чего Франциск вернул Милан Испании.