Основные функции местной власти и их характеристика

 Под функциями местного самоуправления понимаются основные направления муниципальной деятельности. Они обусловлены природой местного самоуправления, его принципами, а также теми целями и задачами, к достижению, которых стремится местное самоуправление.

Местное самоуправление осуществлению демократических идеалов и ценностей, а также призвано обеспечить:

потребности населения в различного рода услугах (в социально-культурных и иных сферах местной жизни);реализацию социально-экономического потенциала самоуправляющихся территориальных единиц;оптимальное сочетание местных и общегосударственных интересов и т.д.

Ниже перечислены функции местного самоуправления.

Обеспечение участия населения в решении местных дел.

Местное самоуправление приближению власти к народу, что предполагает развитие муниципальной демократии и в целом формирование народовластия. В таком случае важным является создание условий для самостоятельного решения населением вопросов местного значения, поддержка инициатив и самостоятельности граждан, различных форм самоуправления.

Участие граждан в решении местных дел обеспечивается с форм прямого волеизъявления, а также через органы местного самоуправления.

Управление муниципальной собственностью, финансовыми средствами местного самоуправления.

Местное самоуправление должно иметь достаточную для реализации своих задач материальную и финансовую базу. Органы местного самоуправления под свою ответственность решают вопросы ведения, пользования и распоряжения муниципальной собственностью; самостоятельно формируют, утверждают и исполняют местный бюджет, а также устанавливают местные налоги и сборы.

Обеспечение развития соответствующей территории.

Местное самоуправление означает, что население, органы местного самоуправления берут на себя ответственность за решение всех вопросов местной жизни. Принимая программы и планы развития территории муниципального образования, утверждая и исполняя местные бюджеты, управляя муниципальным хозяйством, органы местного самоуправления призваны обеспечивать комплексное решение экономического, социально-культурного развития городского и сельского поселения.

Обеспечение потребностей населения в социально-культурных, коммунально-бытовых и других жизненно важных услугах.

Функция обслуживания населения — одна из основных функций местного самоуправления. В теории муниципального права сложилось мнение о том, что население и образуемые им органы местного самоуправления гораздо лучше могут самостоятельно решать задачи повышения уровня и качества жизни жителей данной территории, эффективности оказываемых населению услуг, нежели государственные органы.

Охрана общественного порядка, обеспечение режима законности на данной территории.

В соответствии со ст. 132 Конституции Российской Федерации органы местного самоуправления осуществляют охрану общественного порядка. Основные задачи по охране общественного порядка в системе местного самоуправления выполняют органы милиции общественной безопасности. При осуществлении данной функции органы местного самоуправления тесно взаимодействуют с органами государственной власти.

Защита интересов и прав местного самоуправления, гарантированных Конституцей Российской Федерации и федеральным законодательством.

Федеральным органам государственной власти Российской Федерации, органам государственной власти субъектов РФ запрещается ограничивать права местного самоуправления, установленные Конституцией РФ и федеральным законодательством. В соответствии с Конституцией Российской Федерации (ст. 133) органы местного самоуправления вправе обращаться за защитой своих прав в судебные органы, добиваться компенсации за дополнительные расходы, возникшие в результате решений, принятых органами государственной власти.

килаю

Объяснение:

Однією з головних умов забезпечення соціально–політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. Саме тому згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” [1] створення громадянського суспільства віднесено до пріоритетних національних інтересів. Це означає, що розв’язання проблеми інтенсифікації процесів його становлення як одного із ключових чинників забезпечення суспільно–політичної стабільності є досить актуальним завданням, на що звертає увагу чимало дослідників [2–9].

Так, Н.Р.Нижник та Г.П.Ситник зазначають [4], що глибинні зміни у відносинах власності, системі ідеологічних та політичних координат розвитку українського суспільства, соціально–статусні зміни впливають на фундаментальні критерії та установки соціального самовизначення людей. Внаслідок цього в сучасних умовах реформування суспільно–політичних та економічних відносин тій чи іншій людині досить важко побачити контури майбутнього, знайти своє місце та з’ясувати власне призначення, віднайти оптимальні засоби для розв’язання конфліктних ситуацій, визначити шляхи саморозвитку та забезпечення власної безпеки.

Як відомо, під поняттям громадянське суспільство розуміється сукупність існуючих у суспільстві неполітичних відносин. Ця сукупність включає в себе господарські, соціальні, культурні, духовні, сімейно–побутові відносини і інститути, а також положення, роль, права і обов’язки особи в системі суспільних зв’язків та інститутів [10; 11]. Це сторона життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, яка перебуває поза сферою директивного регулювання з боку держави, хоча без підтримки з боку держави інститути громадянського суспільства постати не можуть (держава принаймні має створити належне правове поле для створення, розвитку та функціонування вказаних інститутів).

Оскільки держава – форма політичної організації суспільства, то поняття “держава” та “громадянське суспільство” немовби поділяють цілісний соціальний організм на дві взаємопов’язані сфери суспільного життя – політичну та соціальну.

Основні теоретичні положення концепції громадянського суспільства були обґрунтовані в епоху становлення соціальних зв’язків буржуазного типу. Вважалося, що за умови перемоги буржуазних суспільних відносин (утвердження відносин приватної власності, вільного підприємництва, ринкової економіки) суспільство зможе перейти до стану, коли будуть подолані неупорядковані відносини між: індивідом і суспільством, індивідом і державою, суспільством і державою. Фактично це означало, що уряд мав упорядкувати все соціальне та економічне життя, зняти протиріччя між сім’ями, суспільними між індивідом і суспільством у цілому [11].

В умовах громадянського суспільства можна виділити низку основних принципів, які характерні у ставленні до індивіда [12]: усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь–яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.

Очевидно, у кожній людині закладено прагнення до свободи розвитку усіх здібностей шляхом максимального задоволення духовних та матеріальних потреб. Реалізувати їх у повному обсязі в сучасному суспільстві неможливо. В умовах громадянського суспільства проблема повинна вирішуватися максимально демократичним шляхом самим суспільством, виходячи з накопиченого культурного та історичного досвіду.

Принципова особливість громадянського суспільства полягає в тому, що, як неодноразово зазначали К.Поппер та Дж.Сорос [13; 14], воно цілковито відкрите для змін. Тому перед людьми у будь–який момент постає низка тих чи інших можливостей щодо самореалізації своїх потреб і здібностей. Але таке суспільство можна лише постулювати, адже воно повинне мати структуру та інституції, що забезпечують його стабільність. І в цьому відношенні ключова роль держави не може викликати сумніву. Наявність визначених нею на законодавчому рівні низки прав (свободи слова, пересувань, віросповідання тощо), приватна власність та ефективна конкуренція забезпечують свободу особистості в напрямі збільшення її альтернатив. Якщо у людей є альтернативи, які не вимагають надзусиль, а головне – невиправданих жертв, вони дійсно захищені від різноманітних обмежень, образ та експлуатації [14].

У цілому ж, як зазначають М.І.Дзлієв

Патриот-это человек который готов жизнь отдать за свою страну. Который служит и работает во благо своей родине.Патриот должен обладать такими навыками как : Отважный, храбрый, справедливый , верный. Этими качествами должен обладать настоящий патриот. Я считаю патриотом тех кто воевал на войне когда то , кто служит сейчас в армии. Кто работает на государство , потому что своей работой , своим трудом он развивает культуру народа и страны. Того кто пашет на поле целый день. Потому что настоящий патриот , готов сделать всё ради своей страны.