Примеры по соблюдению или несоблюдению этики науки

Научная этика — в современной науке это совокупность официально опубликованных правил, нарушение которых ведёт к административному разбирательству. учёный должен следовать принципам научной этики, чтобы успешно заниматься научными исследованиями. в науке в качестве идеала провозглашается принцип, что перед лицом истины все исследователи равны, что никакие прошлые заслуги не принимаются во внимание, если речь идёт о научных доказательствах. не менее важным принципом научного этоса является требование научной честности при изложении результатов исследования. учёный может ошибаться, но не имеет права подтасовывать результаты, он может повторить уже сделанное открытие, но не имеет права заниматься плагиатом. ссылки как обязательное условие оформления научной монографии и статьи призваны зафиксировать авторство тех или иных идей и научных текстов, и обеспечивать чёткую селекцию уже известного в науке и новых результатов. существуют детально разработанные правила о том, каким условиям должны отвечать соавторы научной статьи. ниже выдержка из правил, разработанных в гарвардском университете[1]:

троллолол

Б.Франклін (1706—1790), став відомим у Єв-пі завдяки своїм науковим працям, дипломатії, вже наприк.60-х pp. відстоював ідею політ. само визнач. Пн.-амер-х колоній, вперше назвав їх штатами, виступав за їх конфедерацію.У публіцистиці і політ. діяльн. Франклін відстоював ідею незалежн. і гармонійного роз-ку своєї . Вірив у торжество розуму і знання, удосконалення науки про політику. Америк-й тник став 1м із засновників і першим президентом «Товариства політичних пошуків», яке проголос. своїм завд. роз-к політ. науки, знань про держ. управління.Відстоював право народу на револ. Розділяв природно-правові ідеї про рівність людей, невід´ємне право громадян республіки на життя, свободу і прагнення до щастя. У пит.-х конституційного устрою США тник-демок-рат виступав за юридичну рівність громадян, конституц. закріпл. їх прав, рівність голосів штатів, повноважень Сенату і Конгресу США

Усі форми правління радикальний демократ поділяє на два види: 1) влада на основі обрання і представництва; 2) влада, заснована на спадкуванні. Остання (монархія, аристократія), на його думку, не має права на існування. Республіканське правління повинне бути засноване на принципі народного представництва. Воно засновується в інтересах суспільства. У республіці кожний має право обирати і бути обраним. Оскільки в основі такого правління лежить народний суверенітет, остільки верховною владою повинен володіти законодавчий орган, що обирається на основі загального виборчого права як реалізації природної рівності людей. Республіка, стверджував Пейн, краще забезпечує гарантії права громадян, захист особистості, а рівність — гарантії для власності. «Коли гарантовані права, власність забезпечується як наслідок».

Т. Пейн критикував Конституцію США 1787 р. за недостатній демократизм: він був проти двопалатного законодавчого органу на основі цензового виборчого права, занадто великого терміну повноважень сенаторів (6 років), президентського, а не колегіального керівництва виконавчою владою. Демократичні погляди Пейна відбивали інтереси широких шарів народних мас, їх прагнення до рівності і збереження своїх громадянських прав.

Як основний автор проекту Декларації незалежності, Джефферсон виходив з демократичного і революційного трактування природно-правової доктрини, обґрунтовував правомірність відділення колоній від Англії й утворення незалежної держави. Виклад природних і громадянських прав людини, обгрунтування народного суверенітету і права народу на революцію робило Декларацію видатним теоретичним і політичним документом епохи.

По-2ге, для забезп. прав людини, за Джефферсоном, люди засновують держави, уряди, «що запозичують свою справедливу владу зі згоди керованих». Народ-суверений вправі змінювати чи знищувати існуючу форму правління (уряд), якщо той «виявляє намір передати цей народ у владу необмеженого деспотизму». Тим самим обґрунтовувалось право народу на революцію. Народ, а не багаті, «наша опора в постійній боротьбі за свободу».

Автор Декларації послідовно відстоював республік. форму держ. Правлінь. для США, засн. на загальному виборчому праві, рівному представництві в законодавчих установах, виборності виконавчих органів влади і суддів, змінюваності суддів, присяжних, шерифів, на широкому самоврядуванні. Республіканські принципи в організації і діяльності держави, на його думку, повинні пронизувати послідовно всі рівні — організацію і діяльність федерації (з питань зовнішньої і загальнофедеральної політики), штату (стосовно громадян), а також округу, району й окремого приходу (з усіх місцевих питань). Як і Пейн, який вважав — кожне покоління повинне саме визначати, що відповідає його інтересам і тому мати право змінювати Конституцію, майбутній президент США передбачав періодичні поправки до Конституції, додання їй республіканського характеру. А справжньою основою республіканського правління, ствердж. Джефферсон, є рівноправність «кожного громадянина, рівні особисті і майнові права і розпорядження ними. ТТаким чином, творча, політична і громадська діяльність Джефферсона б. вершиною американської демократ. політ.-правової думки, що зіграла виріш. роль у залуч. широких народних мас до активн. уч. у війні за незалежн., у формуванні політ. і правових інституцій США.

Объяснение:

Если нужно могу написать короче

Современном мире не изжиты национальные конфликты. На Ближнем
Востоке, например, многие годы длятся вооруженные столкновения между
арабами и израильтянами. Нередко возникают национальные конфликты в других
странах Азии и Африки. Национальные противоречия временами усиливаются в
США, Бельгии, Канаде, Испании. Обострение национальных отношений произошло
в Югославии, где до сих пор идёт вооружённая борьба между народами
различных национальностей. Напряжённость в межнациональных отношениях в
России – одна из характерных черт кризисно катастрофического состояния
общества. Она вызывает наибольшее беспокойство не только в нашей стране, но
и у мирового сообщества.
Судьбу отдельного человека нельзя оторвать от судьбы его народа.
Преступные действия фашистов по уничтожению целых народов, в том числе
славян (русских, украинцев, белорусов, поляков и др.) , евреев, поломали
судьбу миллионов семей, принесли несчастье множеству людей и показали, что
человек не может быть безразличным к бедам своего народа. Людям присуще
чувство национальной гордости. Но понимают они национальную гордость по-
разному. Например, лучшие представители русского народа всегда гордились
творениями мастеров, выдающимися достижениями русской культуры,
подвижничеством борцов против эксплуатации и угнетения. Национальная
гордость русских людей включает уважение к национальным интересам других
народов, признание того, что и другие народы тоже имеют право на
национальную гордость.
Этой позиции противостоит другая: «Всё своё – хорошо, всё чужое –
плохо» . Люди, разделяющие такую позицию, готовы оправдывать хорошее и
плохое, что было в истории своего народа, и чернить историю другого народа.
Такая ограниченность ведет к национальной розни, к бедам не только для
других народов, но и для своего собственного.
В историческом у разных народов были славные страницы. Они
связаны с достижениями материальной и духовной культуры, которые вызывали и
ныне вызывают восхищение многих наций. Но есть в истории и мрачные
страницы, которые воспринимаются с болью и которые нельзя скрывать.
Неудобные факты исторического следует не скрывать, а оценивать
так, как они того заслуживают.
Исторический путь каждого народа – это возникновение и утверждение
национальных традиций и обычаев, отношение к которым неоднозначно. У многих
народов есть добрая традиция гостеприимства, славная традиция другим
народам, попавшим в беду. Так, после страшного землетрясения в 1988г. в
Армении народы нашей страны и других стран мира оказывали бескорыстную
армянскому народу – сдавали кровь, посылали медикаменты и одежду,
разобрать завалы и восстанавливать города и сёла.
Но бывают и отжившие, недобрые традиции. Например, кровавая месть.
Молодое поколение не может слепо воспринимать национальные традиции и
обычаи. Оно в состоянии самостоятельно определить, что в историческом опыте
достойно восхищения, а что – осуждения.
Германские фашисты, напав в 1941 г. на Советский Союз, рассчитывали на
возникновение национальных столкновений. Они просчитались. Все народы нашей
страны мужественно защищали свою общую Родину, плечом к плечу сражались на
фронте друг другу в тылу. Среди Героев Советского Союза русские и
украинцы, белорусы и татары, евреи и казахи, грузины и армяне, узбеки и
мордва, чуваши и азербайджанцы, башкиры и осетины, марийцы и туркмены,
таджики и латыши, киргизы и литовцы и представители других народов СССР.
Опыт истории цивилизации показывает, что национальные конфликты можно
не допустить или смягчить, осуществляя принципы территориальной,
национально-территориальной автономии и соблюдая права человека. Эти
положения нашли отражение в Декларации прав свобод человека и гражданина