Задание 1: Сформулируйте правила техники безопасности по рисункам

Не следует приближать лицо к источнику запаха. Необходимо создать поток воздуха к вашему носу, а если не знаешь что находится в колбе, то лучше не нюхать . При работе с горелкой её нельзя поджигать от одной к другой . Нельзя баловаться в лаборатории

Пока не удалось. Теория "плавильного котла" была особенно популярна в США в конце 19 и в 20 веке. Считалось, что на основе непрерывного взаимодействия в процессе труда в США сформируется новая единая нация, не похожая ни на какую другую нацию.

Однако, в последующие годы стала более популярна теория мультикультурализма.

Теория мультикультурализма имеет свои корни в работах ряда американских философов 19 века, которые сравнивали американское общество не с плавильным котлом, а с "салатницей". Согласно этой теории американское общество представляет собой совокупность этнических групп, существующих совместно и в согласии, но сохраняющих свою этническую самоидентификацию.

Проект "Единой Европы" был выдвинут в конце 19 века. До настоящего времени удалось значительно продвинуться на пути создания единой Европы, но единой европейской нации до настоящего времени не сформировалось.

Я думаю, что за последние 100 лет произошло значительное сближение между многими национальными группами. Однако, в тоже время, шло и развитие самих национальных групп. Таким образом мы наблюдаем процесс диалектического развития, когда происходит одновременное развитие национальных групп и процесс их сближения на основе общечеловеческих ценностей. Процесс этот, по-видимому, будет продолжаться еще довольно длительное время. Думаю, ожидать полной переплавки национальных групп и образования единого этноса в ближайшей перспективе было бы неоправданным прожектерством.

Нові інформаційні технології кардинально змінили картину спілкування людей, і очікуються ще більші зміни. У той же час право не поспіває за стрімким розвитком технологій, які відразу й осмислити непросто. Оскільки природа людини не змінюється, нові технології несуть не тільки небачені можливості для інтелектуального і технічного прогресу, але й несподівані засоби здійснення злочинів. Виникають також нові загрози правам людини. Тому видається надзвичайно важливим осмислення сутності інформаційних суспільних відносин у нових умовах і формулювання нових гарантій прав людини. Хоча уявлення про цивільні і політичні права і свободи – право власності, право на приватність, свободи думок, совісті, слова, інформації, друку, зібрань, асоціацій та інших – суттєво змінилися з появою Інтернету, концепція дотримання прав людини й основоположних свобод залишилася незмінною. Втручання держави у здійснення права (свободи) повинне ґрунтуватися на законі, переслідувати обумовлену законом мету і бути «необхідним у демократичному суспільстві», зокрема, відповідати «гострій суспільній необхідності». При цьому закон, на підставі якого обмежується те чи інше право, повинен бути доступним, передбачуваним і містити адекватні й ефективні гарантії проти зловживань. Зміст усіх перерахованих тут оціночних понять повинен визначатися судом.

На мій погляд, навіть побіжний огляд адміністративної практики щодо Інтернету в нашій країні свідчить, що втручання української держави, як правило, не ґрунтується на законі й аж ніяк не є необхідним. На жаль, ця практика дедалі більше прагне походити на російську, білоруську, узбецьку та інші пострадянські моделі. Держава вперто хоче взяти під свій контроль реєстрацію імен у доменній зоні .ua. Вона прагне монополізувати інформаційний ринок, впровадивши ліцензування всіх телекомунікаційних послуг, і перетворити «Укртелеком» у «провайдера провайдерів». Держава хоче контролювати інформаційний обмін, вимагаючи від операторів встановлення обладнання для моніторингу телекомунікацій, та ще й за їхній рахунок. Держава поділяє провайдерів на «правильних» і «неправильних», вимагаючи від державних органів підключатися до Мережі тільки через «правильних» провайдерів. Держава хоче реєструвати електронні адреси, усі сайти, додавши їм статусу засобів масової інформації, і Бог знає що ще у своєму невгамовному бажанні захистити інформаційну безпеку і контролювати геть усе. Кожне твердження цього абзацу можна було б детально розібрати і показати, як саме держава порушує фундаментальні права і свободи[1] .

Тому першочерговим напрямком правового регулювання Інтернету я б назвав розробку законів, що захищали би права людини від необґрунтованого і непропорційного втручання держави в інформаційну сферу. Потрібна повна переробка базового закону «Про інформацію», що був прийнятий ще в доінтернетівську еру. Гостро необхідний закон про захист персональних даних, що забезпечив би можливість приєднання України до Конвенції №108 Ради Європи «Про захист прав особи у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних», відповідав би вимогам Директив ЄС №№95/46, 97/66 і інших європейських документів про захист персональних даних і став би базою для гарантій інформаційної приватності у всіх галузевих законах, що не менш гостро мають потребу у відповідних змінах – «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про єдиний реєстр фізичних осіб – платників податків», «Про комунікації» і багатьох інших.

Перейди по силкі, там багато цікавого найдеш

http://khpg.org/1317621596