Какой из этих перечней описывает признаки пассивного поведения? а: положение тела: расправленные плечи, свободная походка; мимика: прямой взгляд, дружелюбное выражение лица; жесты: спокойные, решительные; голос: средней интенсивности; слова: доброжелательная манера общения б: положение тела: напряженное, угрожающее; мимика: нахмуренные брови; жесты: ладони сжаты в кулаки, руки упираются в бока; голос: сердитый, пренебрежительный; слова: угрозы, брань, издевательства в: положение тела: расправлены плечи, свободная походка; мимика: нахмуренные брови; жесты: спокойные, решительные; голос: сердитый; слова: все время оправдывается г: положение тела: плечи опущены; мимика: тоскливый взгляд; жесты: умоляющие; голос: тихий, нерешительный; слова: все время оправдывается

Источником возбудителя инфекции является человек в любой стадии инфекционного процесса. Заразиться вирусом можно при половом сношении, переливании крови и ее компонентов, использовании медицинского инструмента, загрязненного кровью, содержащей возбудителей. Болезнь возникает в период до трех месяцев от момента, когда произошло заражение, но возможна индивидуальная реакция и срок, на протяжении которого можно определить первые симптомы у заразившихся, удлиняется до года.  Опасность передачи ВИЧ возникает уже через несколько часов (до 10) после инфицирования.  Пути передачи вируса выявлялись эмпирически по мере изучения болезни. Высокая поражаемость вирусом иммунодефицита наркоманов – фактором передачи являются многократно используемые шприцы для инъекций. Инфицирование возможно у медицинского персонала, профессионально оказывающего первую через внутрибольничное заражение (случайное или вследствие игнорирования норм безопасности). Передача ВИЧ требует существования источника инфекции (носителя) и человека, подвергающегося заражению возбудителем (реципиента); наличия контактного передачи возбудителя.

                 Вирус определяется в выделениях организма:

1. Материнском молоке;

2. Потовых выделениях;

3. Слезной жидкости;

4. Крови;

5. Слюне.

Вирус проникает через кровь, поражая плод при вынашивании ребенка у зараженных женщин. Содержание вируса различно в каждой из этих жидкостей, что выделяет наиболее вероятные пути заражения. Кроме этого, наличие ВИЧ определяется и в других жидкостях организма, которые не могут передавать заболевание – лимфе и спинномозговой жидкости; моче.

Підлітковий вік охоплює період від 11 —12 до 14—15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5—9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість).

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Вже більше століття ведеться дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника пов'язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі дитини, розгортається процес статевого дозрівання.

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження.

У намаганнях пояснити суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка сформувалися різноманітні теорії про біологічну зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі Холл (1844— 1924), осмислюючи багатий і різноманітний матеріал висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, “коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод”.

Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими, біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональнішими, за переконаннями С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна змінити природу.

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фройда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20—30-ті роки XX ст. психологічна наука зосереджувалася на пізнанні залежності деяких особливостей особистості підлітка від його соціального оточення. З цією метою було досліджено життя і психічні особливості підлітків в умовах примітивної цивілізації острова Самоа задля встановлення, що в розвитку людини залежить від природи, а що від культури (конкретних суспільно-історичних умов). Результати досліджень описані у працях американського етнографа Маргарет Мід (1901 —1978). Оскільки в розвитку підлітків острова Самоа симптомів кризи не виявлено, це переконливо доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи. Вона пов'язана не із дозріванням організму, а з особливостями соціалізації. Однак індивідуальні варіанти її перебігу певною мірою залежать від вроджених особливостей нервової системи.

На основі етнографічних досліджень американський психолог Рут Бенедикт (1887—1948) зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості різний у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, що конкретні соціальні обставини життя дитини зумовлюють тривалість підліткового віку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів, особливості переходу від дитинства до дорослості. Згідно з цими дослідженнями у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж є соціальним.