Відповідь:
Якщо немає звичних джерел вогню, то, маючи терпіння та певні навички, можна розкласти ватру і без них. Наприклад, тертям дерева об дерево, батарейки об шерсть, ударами каменя об камінь, а в ясну погоду – фокусуванням променя сонця з до лупи, окулярів чи об’єктива фотоапарата.
Для різних умов існують різн розведення багаття.
Пояснення:
«Зірочка»
Великі сухі поліна будь-якої довжини викладають віялом від центру, що нагадує зірочку. Це ощадливий вид багаття, горить до 8-10 годин без особливого пригляду. Добре підходить для обігрівання вночі.
«Мисливський»
На товсту колоду викладають віялом 5-8 дровенят різної довжини, які посувають поступово – з їхнім згорянням. Під ними розпалюють підпал. Ця ватра горітиме до 6-8 годин. Незамінна у дощову погоду.
«Піраміда»
Над розпалом похило складають дрова у вигляді конуса, залишаючи місце для повітря. Це багаття дає велике полум’я і сильний жар. Такий б чудовий для приготування їжі та кип’ятіння води. Можна використовувати і для просушування одягу, освітлення та подачі сигналу лиха. Мінус – швидко прогорає й потребує великої кількості дров.
«Колодязь»
Відрізняється від «піраміди» тим, що дає змогу приготувати їжу одночасно в кількох ємностях. Його конструкцію утворено з розташованих на невеликій відстані паралельно один до одного двох довгих полін, поперек яких зверху кладуть ще два. Дає низьке і широке полум’я, довго горить.
«Решітка»
Для багаття такого типу спочатку кладуть дві великі сухі колоди, на які кількома рядами у вигляді щільної сітки вкладають дрова дедалі меншого діаметра. Це ватра з широким полум’ям та сильним жаром. Довго горить. Недолік – погано підходить для приготування їжі.
«Тайгове»
Щоб його розпалити, беремо товсту палицю і кладемо поперек майбутнього вогнища. За кілька сантиметрів від палиці підпалюємо сухий спирт, папір або оргскло. Далі беремо тоненький хмиз і кладемо його поверх пального – так, щоб один кінець хмизу лежав на землі, а другий — на більшій колоді. Хмиз повинен майже торкатися осередку полум’я, але варто стежити, щоб не загасити його. Кілька годин горить рівним полум’ям, потім тліє й дає сильний жар.
«Парканчик»
Цей тип багаття призначений для того, щоб вогонь горів усю ніч, а ризик випадання з нього полін був мінімальний. Можна спорудити з відбивачем тепла, встановленим з одного боку вогнища. Маскує вогонь. Добре обігріває, направляючи тепло в один бік.
«На болоті»
Перед розведенням ватри роблять подвійний настил, що захищає від вологи. На верхньому настилі розпалюють вогонь. Після прогорання верхнього настилу багаття горітиме на нижньому.
Для вогнища використовують сухостій і висохлі гілки, переважно березові, вільхові, соснові та ялинові дрова. Осика, модрина, горобина, черемха дають мало жару. Якщо дерев поблизу немає, використовують суху траву, горючий сланець або торф.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Узнай все, что сможешь, о голубых китах.
Синий кит является типичным представителем усатых китов, питающихся планктоном. Он обладает хорошо развитым цедильным аппаратом, образованным пластинами китового уса. Синий кит питается в основном крилем, реже более крупными рачками, мелкой рыбой и головоногими.
Выделяют три подвида синего кита — северный, южный и карликовый, незначительно отличающиеся размером и телосложением. Иногда выделяется четвёртый подвид — индийский синий кит. Первые два подвида тяготеют к холодным кругополярным водам, а третий встречается в основном в тропических морях. Образ жизни всех подвидов практически одинаков. Киты держатся преимущественно в одиночку, реже небольшими группами, причём даже в группах они плавают разрозненно. Исторический ареал синего кита занимал весь мировой океан, однако в настоящее время сильно разорван. По сравнению с образом жизни многих других китообразных образ жизни синего кита изучен недостаточно[4].
Относительно продолжительности жизни синего кита существуют разные оценки, этот вопрос до конца не выяснен[5], но в любом случае, она велика — по данным различных источников, 80[6] или 80—90 лет, при этом самый старый из известных экземпляров имел возраст в 110 лет[7]. По мнению некоторых учёных, указанные цифры нуждаются в проверке, но в любом случае, в хорошо изученных стадах синего кита (в заливе Святого Лаврентия) срок жизни китов составляет не менее 40 лет[8]. Долгожительство синих китов подчёркивается, например, тем, что при расчётах динамики численности блювалов срок одного поколения принимается за 31 год