Сообщение по окружающему миру по теме пищеварительная система.

Світогляд, в моєму розумінні, це система поглядів на життя, яка визначає поведінку і, зрештою, долю кожної людини. Німецький філософ Новаліс говорив, що “доля і характер – це різні назви одного й того ж поняття”. Думаю, те ж саме можна сказати і щодо світогляду. Саме світогляд створює певну картину світу, ту призму, крізь яку людина дивиться на це життя, спілкується з людьми, будує своє майбутнє.

У кожної людини – своя картина світу. Вона складається завдяки багатьом факторам – виховання, приклад батьків, власного життєвого досвіду, впливу улюблених книг і фільмів. Звичайно, світогляд змінюється з роками, по мірі накопичення людиною життєвого досвіду. Недарма ще А. Поп говорив, що “кожна людина відрізняється від іншої, і з кожним днем відрізняється від себе”. Однак мені здається, що до вісімнадцяти років людина вже має цілком сформованими поглядами на життя, і можна сміливо говорити про його світогляді.

Так яке ж моє світогляд? Питання досить складний, він змушує задуматися, “покопатися в собі”. Думаю, основою моїх життєвих поглядів є переконання, що людина сама творить своє життя, свою долю. Одним з моїх улюблених афоризмів є слова Гельвеція: “Люди не народжуються, а стають тими, хто вони є”. Я вважаю, що це саме так. І прикладів людей, які “зробили себе самі”, всупереч несприятливим життєвим обставинам, дуже багато, починаючи від письменника М. Гіркого і закінчуючи кіноактором і губернатором А. Шварценегерром або мільярдером Р. Абрамовичем.

Головне – визначити, поставити перед собою мету і чітко слідувати їй. Так чого ж я хочу досягти в житті? Моя “мета номер один” – стати висококласним професіоналом, юристом дуже високого рівня. Моя майбутня професія неоднозначно сприймається зараз, я думаю, багато в чому вона дискредитована. Але за своєю суттю професія юриста – дуже потрібна і корисна. Саме юристи стоять на варті Закону – тією непорушною опори, яка має визначати життя людей у цивілізованому суспільстві. Зробити так, щоб наше існування регулюються виключно законом, щоб права громадянина завжди були захищені і він відчував себе спокійно і впевнено у рідній країні, так і у всьому світі – ось у чому полягає обов’язок справжнього юриста. І я прагну стати саме таким професіоналом, робити потрібну і поважна справа, реально допомагати тим, хто цього потребує.

Безумовно, в моїх планах – стати заможною людиною. Гроші дають відчуття свободи, дозволяють здійснити мрії, дають можливість розвиватися і самовдосконалюватися. Але, на мій погляд, не можна ставити гроші понад усе і йти до них (як, втім, і до всякої мети) будь-якою ціною.

На мій погляд, “на чолі кута” повинні стояти морально-етичні цінності, якими людина повинна керуватися в будь-яких життєвих ситуаціях. Ці цінності прищеплюються нам в сім’ї і в суспільстві, вони до крайнощів прості і, в той же час, вічні. Основи їх викладено в Біблії і тясячи раз повторені в світовій літературі. “Не убий”, “не кради”, “шануй батька і матір своїх”, “возлюби ближнього свого, як самого себе” – ось, на мій погляд, основа світогляду будь-якого нормального людини.

Якщо намагатися дотримуватися ці принципи, то йому будуть забезпечені душевну рівновагу і внутрішній спокій. А це, мені здається, гарант того, що в житті він доб’ється всього, чого хоче. А я хочу постійного розвитку та самовдосконалення у всіх сферах життя. Адже головна біда для людини – це зупинка в розвитку, яка в сучасному світі, де панують шалені ритми і швидкості, подібна смерті. Недарма мудрі люди кажуть, що застій у розвитку дорівнює відступу назад, деградації.

Я думаю, що постійно самовдосконалюватися варто не тільки в професії, але і в своєму інтелектуальному, культурному розвитку. Треба постійно читати, дізнаватися щось нове, ставати краще. Безумовно, слід подумати і про своє фізичному розвитку – займатися спортом, стежити за фізичною формою. Думаю, це особливо актуально для мене в зв’язку з моєю професією.

Але розвитку вимагає і духовна сфера людини. Для мене вона тісним чином пов’язана з близькими людьми, які мене оточують. Зараз це мої батьки і родичі, яким потрібна моя турбота і увага. Я вважаю, що справжній чоловік повинен піклуватися про свою сім’ю, всіляко підтримувати близьких людей.

В майбутньому я планую мати свою сім’ю, улюблену дружину і дітей. Думаю, це буде не так скоро, адже, щоб виховати дітей, потрібна міцна база – не тільки матеріальна, а й моральна, психологічна. А для цього потрібно подорослішати, “міцно встати на ноги”.

Таким чином, я вважаю, що людина потребує простих речах – в улюбленій справі, яке буде приносити моральне і матеріальне задоволення, міцною люблячій сім’ї з дітьми, можливість щодня насолоджуватися тим світом, в якому він живе. Однак чоловік повинен займати активну громадську позицію, адже, по суті, кожен з нас творить той світ, в якому він живе. Тому ми самі повинні робити наше сьогодення і забезпечувати майбутнє нашим дітям. Саме тоді людина зможе бути саме людиною свідомою істотою, чітко усвідомлює свої цілі і планомірно прагне до їх здійснення.

Был приближённым португальского короля Афонсу V, при дворе которого занимал значительный пост. Со смертью Афонсу и восшествием на престол Жуана II (João II), Абрабанель в 1482 бежал в Кастилию, где в 1484 стал министром финансов у Фердинанда Католического, и на этом посту его застал эдикт 1492 об изгнании евреев из Испании. Абрабанель горячо вступился за своих единоверцев, но его старания не привели к результату при религиозном фанатизме католических королей, разжигавшемся главным инквизитором Томасом Торквемадой. Лично для Абрабанеля король хотел сделать исключение, но Абрабанель предпочёл разделить участь своих братьев.

Он отправился в Неаполь, откуда после взятия этого города французами при Карле VIII в 1495 он вместе со свергнутым королём Альфонсом II бежал в Мессину. После смерти Альфонса в том же году Абрабанель поселился в Корфу, а в 1496 — в маленьком городке Монополи, в провинции Апулии, где в тихом уединении посвятил себя обработке своих многочисленных сочинений.

Вызванный оттуда в 1503 венецианским правительством для улаживания спора, возникшего между Венецией и Португалией, Абрабанель умер в Венеции в 1508.

Абрабанель написал на еврейском языке много книг богословско-философского содержания, в том числе комментарии ко всем книгам Ветхого Завета, к Мишне, на трактат Авот, к философской книге Маймонида «Море-Невухим» («Путеводитель растерянных»). Многие из комментариев и сочинений Абарбанеля переведены на латинский язык.

У Абрабанеля было три сына, Иегуда, Иосиф и Самуил. Из них более известен старший, Иегуда, прозванный итальянцами по его профессии медика Leon Medigo hebreo. Из его сочинений пользовалась в своё время большой популярностью его книга «Dialoghi di amore» («Диалоги о любви»), написанная в духе философии Платона. Она была издана в Риме в 1535 и переведена на несколько языков.

Согласно письму Леонида Пастернака поэту Хаиму Нахману Бялику, хранящемуся в архиве Дома-музея Бялика в Тель-Авиве, Пастернаки вели свою родословную от дона Исаака Абрабанеля.[1][2]