Конспект на. тему. разнообразие. растений

Всистеме органического мира растения занимают целое царство. самой простой классификацией для данных организмов будет такая: низшие (тело не разделено на органы, это водоросли и лишайники); высшие (тело разделено на органы, это те, что имеют корень, стебель и листья). в свою очередь, видовое разнообразие растений высшей категории проявляется в разделении на следующие группы: споровые (мхи, папоротники, хвощи, плауны). голосеменные (хвойные, гинкговые, саговниковые). покрытосеменные, или цветковые. каждая систематическая группа имеет свои классы, роды и виды, именно поэтому разнообразие растений на нашей планете настолько велико. жизненные формы одним из самых главных признаков, по которому представители флоры отличаются друг от друга, является внешний облик. именно этот признак положен в основу классификации по жизненным формам. разнообразие растений можно увидеть, если классифицировать их по группам: деревья (хвойные: сосна, ель, пихта и прочие; лиственные: береза, дуб, тополь, яблоня и другие). кустарники (сирень, орешник, жимолость и т. кустарнички (смородина, шиповник, малина). полукустарники (полынь, астрагал, терескен, солянка). полукустарнички (лаванда, шалфей). травы (ковыль, осока, незабудки, купена, ландыши и так далее). водоросли разнообразие растений и животных в морях и океанах всегда вызывало восхищение у всех исследователей и просто любителей подводного мира. красивые и необычные, яркие, опасные и беззащитные, они составляют целый мир, не до конца изведанный, а потому манящий и таинственный. какие же представители флоры встречаются здесь? это водоросли и водные растения, держащиеся у поверхности воды либо погруженные в нее корнями и частью стеблей. водоросли подразделяются на несколько отделов: сине-зеленые (например, цианобактерии). зеленые одноклеточные (хламидомонада, вольвокс). зеленые многоклеточные (улотрикс, спирогира, ульва). бурые водоросли (фукус, ламинария, саргассум). красные (порфира, радимерия). главные отличительные особенности этих растений состоят в том, что их тело (у многоклеточных представителей) не разделено на органы. оно представлено талломом и , выполняющими функцию прикрепления к субстрату. споровые к данной группе относится порядка 43 тыс. видов из различных отделов высших растений. основные из них следующие: мохообразные (печеночные мхи, антоцеротовые, моховидные); плауновидные (плауны); хвощевидные (хвощи). основная особенность - это способ размножения, который сводится к образованию специализированных клеток - спор. хвойные к хвойным относятся растения, которые имеют следующие особенности: листья видоизменены в специальную игольчатую форму и имеют название "хвоинки"; жизненная форма этих растений - деревья и кустарники; внутренний состав изобилует эфирными маслами, смолами и терпенами; семена формируются, но цветков не бывает никогда; семя заключено в чешуи шишки и оголено, отсюда другое название - голосеменные. - цветковые, или покрытосеменные это самая многочисленная из всех известных на сегодня групп растений, которая исчисляется более 280 тысячами видов. главная особенность - это формирование репродуктивного органа цветка, в котором есть специальные структуры, приспособленные для размножения. - 

Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток.
Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені. 

Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.

А. С. Пушкин в статье о Радищеве подчеркивает особое место в истории России Ломоносова, и, что важно, в потоке Просвещения в России. «Ломоносов был великий человек. Между Петром I и Екатериною II он один является самобытным сподвижником просвещения. Он создал первый университет. Он, лучше сказать, сам был первым нашим университетом» [Б. Бурсов, 1985, с. 182]. Пушкин подчеркивает особую роль Ломоносова в реформации русского языка, в закладке основ современного русского языка. «...Перечел я Державина всего, и вот мое окончательное мнение. Этот чудак не знал ни русской грамоты, ни духа русского языка (вот почему он и ниже Ломоносова)..». , — писал он в письме А. Дельвигу в 1825 году [Б. Бурсов, 1985, с. 167].
Источник http://www.trinitas.ru/rus/doc/0016/001b/00160266.htm
Пушкин назвал Ломоносова первым нашим университетом, и название это верно по многосторонности его дарований и знаний, в которой он не имел тогда равного: не мудрено, что он стал в литературе предметом поклонения, которое удержалось неизменно до начала нынешнего столетия. Его считали великим ученым и великим поэтом. Действительно, в то время не было другого русского ученого, который вполне стоял бы на уровне европейской науки; в первый раз на русском языке высокие предметы науки излагались с такой ясностью и изящной простотой, как у Ломоносова, великое, почти религиозное уважение к науке было господствующей чертой его мировоззрения. По обычаю времени, он писал оды и похвальные слова, но в этих произведениях всегда бывала серьезная мысль или целые трактаты научно-общественного содержания. В его взглядах на русскую жизнь неизменной мыслью была первостепенная важность знания; величайшим и единственным героем его был Петр Великий.