Часть побега растения, по которому происходит передвижение воды и питательных веществ, – это 1) корень 2) плод 3) лист 4) стебель

4.
корень побегом не является

Корень и стебель.
Когда мы льем цветы, сначала вода попадает в корень, а затем поднимается по стебли и растение получает нужную ему энергию

Основу рельефа территорий России представляют равнины и низменности (более 70%). Вся западная область страны располагается на Восточно-Европейской равнине, которая характерна чередованием низменностей низменностей (например, Прикаспийская) и возвышенностей (Среднерусская, Валдайская и др.) Горная система Урал условно разделяет Восточно-Европейской равнину и Западно-Сибирскую низменность. К востоку от Западно-Сибирской низменности расположилось Среднесибирское плоскогорье, которое вмещает в себя изолированные горные массивы, переходящими в Центрально-Якутскую низменность. Стоит отметить, что на южной и восточных частях страны преобладает гористый рельеф. На юге Европейской части территорий хребты Большого Кавказа. Среди вершин этого горного массива находится самая высшая точка природного рельефа России — Эльбрус (5642 м). На юге также находятся Алтай, Становое нагорье, Саяны и другие горные системы. Дальний Восток и северо-восток Сибири являются регионами преобладания средневысотных горных хребтов: Сихотэ-Алинь, Верхоянский, Черского и др. На полуострове Камчатка — обилие вулканов. Тут расположился высочайший вулкан Евразии — Ключевская Сопка (4750 м). Здесь насчитывают более 200 вулканов, при этом около 50 из них являются действующими. Европейская часть России в основном расположена на Восточно-Европейской платформе. Территория Западно-Сибирской платформы от Уральских гор до реки Енисей. На востоке от Енисея существует Сибирская платформа, которая продолжается вплоть до реки Лены. Она соответствует Средне-Сибирскому плоскогорью. Балтийский щит, Урал, Алтай, Урало-Монгольский эпипалеозойский складчатый пояс принадлежат к складчатым областям земной коры. Самые высокие горы Кавказа приурочены к более молодым складчатым областям.
Источник: https://obrazovanie.guru/nauka/geografiya/materiki-i-okeany/relef-rossii.html obrazovanie.guru © Главный образовательный портал

Єлизавета I (англ. Elizabeth I of England, 7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками, відома також як королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи на володарку морських в. Вважається національною героїнею Англії.

Єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена незаконнонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії I Кривавої без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та до протестантській церкві.

Єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником Вільямом Сесілом, 1-им Бароном Берґлі. Одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Риму, і проголошення монарха Англії її верховним опікуном (Акт про верховність 1558 року). Церковний порядок, запроваджений Єлизаветою, суворо дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду Тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. Мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. З часом незайманість Єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.

За стилем правління Єлизавета I була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «лат. video et taceo» («англ. see but silent») — «бачу, але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з грандіозних звитяг в англійській історії. Уже через 20 років після її смерті Єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом англійської драматургії на чолі з Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу та доблестю англійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як Френсіс Дрейк.

Оцінки деяких істориків стриманіші. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. Ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і розбалансованої монархічної влади в Англії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця Єлизавети, Марія Стюарт.

Объяснение: