Доклад про поверхность нашего края пензы

Рельеф пензенской области рельеф пензенской области - совокупность неровностей земной поверхности. поверхность области представляет всхолмленную равнину. центр. и вост. часть ее занимает зап. склон приволжской возвышенности, а зап. часть – окско-донская низменность. наиб. высокая и холмистая поверхность (270–300 м) в засурье сурское плато, располож. в излучине суры. вост. граница области пересекает возвышенность сурскую шишку (б. 320 м над уровнем моря). к з. от суры располагается сурско-мокшанская и керенско-чембарская возвышенности. их высоты (270–290 м над уровнем моря). высоты менее 100 м над уровнем моря – в долине р. выши на с.-з. области. рельеф характеризуется тремя высотными уровнями: 150–180, 200–240 и 280–320 м. низкая ступень находится на з. (вост. часть окско-донской низменности и долины крупных рек). ср. и верхняя ступени – в центр. р-нах и на в. области. границы между ступенями характеризуются увеличением крутизны склонов до 10–15 и б. крутыми уступами. к з. от долины суры и ардыма в днепровскую ледниковую эпоху находилась краевая часть ледникового языка. эрозия и др. процессы создали речные долины, междуречья, , овраги, золовые холмы, западины, конуса выносов, различные формы склонов. долины крупных рек суры, узы, мокши, хопра пережили сложную . этапы их развития отмечаются одной-тремя надпойм. террасами. поймы рек в весеннее половодье заливаются водой, и на них происходит отложение песка и ила (аллювия). с удалением от русла накопление аллювия уменьшается, поэтому внешний край поймы понижен и часто . в поймах встречаются старицы в виде пойменных озер, заиленных озер – болот или сухих ложбин, а также золовые (ветровые формы): песчаные бугры, холмы до 1,5 м выс. и корытообразные ложбины глубиной менее 1 м, а также замкнутые понижения, возникшие в результате просадки грунта (суффозионные просадки). на надпойм. террасах рельеф сглажен и одноврем. расчленен оврагами и , через к-рые к подножью террас выносятся водой песок и галька, образующие конусы выносов. они нередко перегораживают притеррасную часть поймы и разбивают ее на цепочки сухих, и занятых озерками котловин. долины рек разделяются асимметричными междуречьями, у к-рых южные склоны более крутые. относит. высоты их над поймами рек составляют на окско-донской низм. 40–50 м, а в пределах приволжской возвышенности 180–190 м. поверхности междуречий на з. широкие, низменные и плоские. на керенско-чембар. и сурско-мокшан. возвышенностях, а также на ю. характерны волнистые и слабовыпуклые поверхности, а в засурье – возвышенные платообразные с холмистыми и грядовыми останцами. на плоских междуречьях нередки суффозионные западины до 20–30 м в поперечнике, глубиной в неск. десятков см с засоленными почвами. наиб. активный фактор совр. рельефообразования поверхностная (плоскостная) и линейная (струйчатая) водная эрозия. поверхностная эрозия выравнивает местность, линейная, наоборот, ее расчленяет. особенно подвержены воздействию эрозии с.-х. угодья, 40% к-рых (ок. 13 тыс. км2) эродированы. под оврагами и находится б. 100 тыс. га с.-х. угодий. густота овражно- сети увеличивается с з. на в., в безлесных р-нах она выше, нежели в лесистых. особенно густо усеяны оврагами склоны юж. экспозиции. формы оврагов разнообразны, глубина их нередко достигает 20–30 м и больше, а длина нескольких км. совр. развитие овражной сети происходит преим. за счет боковых (склоновых) и вторичных (донных) оврагов. овражная сеть разветвлена и далеко заходит на водораздельные склоны. пространства, не затронутые оврагами, находятся на водоразделах, ширина их редко превышает 2–3 км.

Рух, розміри, маса

Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) у 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оборот навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 зем-ного року. Період власного обертання Урану складає приблизно 17 горин. Існуючий розкид при визначенні значень цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урану не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що до б уточнити тривалість доби на планеті.

Обертання Урану володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже перпендикулярна (98 ) до площини орбіти, а напрямок обертання проти-лежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання гається тільки у Венери).

Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7•1025 кг) - у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урану (1,26 г/см3) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилевого протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи вклю-чають помітну частку більш важких елементів.

Склад і внутрішня будова

Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Уран в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.

Теоретична модель будови Урану така: його поверхневий являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш во-дяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше - ядро з твердих порід. Ма-са мантії і ядра складає приблизно 85-90% від усієї маси Урану. Зона твердої речовини простирається до 3/4 радіуса планети.

Температура в центрі Уран близька до 10000 С при тиску 7-8 млн. атмо-сфер (одна атмосфера приблизно відповідає одному бару). На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижче (біля 100 кілобар).

Ефективна температура, обумовлена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля55 С.

Супутники Уран

Подібно Нептуну і Сатурну, Уран має велике число супутників (до 1997 вікрито 15) і систему кілець. Найбільші розміри (у кілометрах) і маса (у частках маси Урану) характерні для перших п’ятьох (відкритих із Землі) супутників. Це Міранда (127 км, 10-7), Аріель (565 км, 1,1• 10-5), Умбріель (555 км, 1,1• 10-5), Титанія (800 км, 3,2• 10-5) і Оберон (815 км, 3,4• 10-5). Останні два супутники, відповідно до теоретичних оцінок, відчувають диференціацію, тобто перерозподіл різноманітних елементів по глибині, у результаті чого відбулося утворення силікатного ядра, мантії з льоду (водяного й аміачного) і крижаної кори. Теплота, що виділяється при диференціації, призводить до помітного розігрівання надр, що може вик-ликати навіть їхнє розплавлювання. Інші 10 супутників Урану (Корделія, Офелія, Бианка, Кресида, Дездемона, Джульєта, Порція, Розалвнда, Белвнда, Пек) були відкриті з борта космічного апарата «Вояджер-2» у 1985-86.

Протягом 30 років після відкриття Уран гострота інтересу до нього періодично падала, але тільки на час. Справа в тому, що підвищення точ-ност виявило загадкові аномалії в русі планети: воно то «відставало» від розрахункового, то починало «випереджати» його. Тео-ретичне пояснення цих аномалій призвело до нових відкриттів - виявлен-ню зауранових планет.

10 фактов, которые необходимо знать о планете ВенераВенера лишь немного меньше Земли.Венера является второй по близости к Солнцу планетой, находящейся на расстоянии около 108 млн. км (67 млн. миль) или 0,72 АС.День на Венере длится около 243 земных суток (время, необходимое Венере для совершения одного полного оборота вокруг своей оси). Венера совершает один полный оборот вокруг Солнца (год на Венере) за 225 земных суток.Венера является твердой планетой, также известной как планета земного типа. Твердая поверхность Венеры сильно кратерированна и имеет вулканический пейзаж.Плотная и токсичная атмосфера Венеры состоит в основном из углекислого газа (CO2) и азота (N2), с облаками из серной кислоты (H2SO4).Венера не имеет спутников.Вокруг Венеры не существует кольца.Более 40 космических аппаратов исследовали Венеру. Миссия Магеллан прибыла на орбиту Венеры в 1990-х и отобразила около 98 процентов поверхности планеты.Нет никаких доказательств жизни на Венере. Очень высокие температуры на планете, достигающие почти 480 градусов по Цельсию (900 градусов по Фаренгейту) являются явной преградой для жизни в том виде, в которой мы ее знаем.Венера вращается в обратном направлении (ретроградное вращение), по сравнению с другими планетами. Это означает, что Солнце на Венере встает на западе и заходит на востоке.