Характеристика пісні сонце низенько вечір !

Народна пісня «сонце низенько» оспівує кохання парубка та дівчини, які чекають вечора, щоб зустрітися. головне у стосунках молодих людей — вірність та чесність, ніжність, хлопець називає дівчину «мої серденько», дівчина — «мій голубочку». їхні почуття глибокі, такі, що закохані не уявляють собі життя одне без одного. у пісні є характерні вигуки, пестливо-зменшувальні слова та інші засоби виразності.  ідея пісні – уславлення кохання, як найроманичнішого почуття, яке є змістом життя двох люблячих людей.цю пісню у переробці використав і.п.котляревський у п’єсі  «наталка полтавка»

Дитинство i юнiсть поета.павло григорович тичина народився в селi пiски на чернiгiвщинi в багатодiтнiй сiм'ï сiльського дяка, який був водночас i вчителем "школи грамоти". вiд батька вiн мав музичну обдарованiсть, вiд матерi - любов до украïнськоï пiснi. першi роки минули у свiтi чарiвноï природи. матерiальна скрута змусила батька вiддати дев'ятирiчного павла до бурси. довелося хлопцевi самотужки заробляти собi на шматок хлiба: вiн спiвав у троïцькому хорi мiста чернiгова. слава i трагедiя поета.1. вiтру (пiсля виходу перших вiршiв молодого поета з'явилися позитивнi вiдгуки вiдомих письменникiв. вони вiдзначали оригiнальнiсть стилю тичини, тематичне розмаïття, красу украïнського слова.) 2. доби новоï знак. (революцiя 1917 року не була для тичини несподiваною. вiн iз захватом молодостi чекав на неï, мрiяв, що нова доба стане ерою щастя, що всi люди будуть вiльнi, рiвнi. своïми творами поет заперечував модне в той час декадентство. враження революцiйних битв захопили творчу уяву митця.) 3. його шляхи, його (революцiя гналася за поетом, як дикий кiнь. кожна його нова збiрка - це гiмн новiй добi. i нiколи було зупинитися, роздивитися навколо: страшно було побачити голоднi очi помираючих у 1932-1933 рокiв, не хотiлося вiрити у тисячi ешелонiв, якi везли цвiт нацiï на погибель у далекi суворi краï. заколисувало сумлiння "чуття єдиноï родини", бо голосно зазвучала на знелюднiлих полях "пiсня трактористки", бо "партiя веде" в омрiяне майбуття.) 4. перетворення "сонячних кларнетiв" на "пофарбовану дудку". (павло тичина досяг у радянському союзi, здається, всього, про що мiг мрiяти поет. кожен його рядок друкувався i ставав хрестоматiйним, нагороди сипалися на поета дощем. вiн ретельно вивчав марксистську фiлософiю, хотiв набутi знання викласти в поетичнiй формi, а з-пiд пера лiзло щось дике i недолуге: перекочовуючи насичуючись кiлькiсно якiсно перехоплюючись проймаючи взаємно протилежностi прямуєм за законом дiалектики до незмiренного майбутнього. поет кидався шукати нових форм вiрша, ставив слова у неприродну для них позицiю й отримував абракадабру: одна турбацiя традицiй пiдрiзацiя колективiзацiя або: незборено залiзяно пройти без каяття не спать голубо-сизяно наукою пронизано щоб все було життя. i тiльки на схилi життя павло григорович у вузькому колi близьких зiзнався, що в оцiнцi його творчостi об'єктивним був лише євген мала-нюк - поет-вигнанець, який сказав, що вiд сонячних кларнетiв тичини пофарбована дудка зосталась.) значення творчостi павла тичини.та як би там не було, а тичина був видатним поетом украïнськоï лiтератури. його раннi твори - це шедеври пейзажноï i любовноï лiрики. вони показали красу украïнськоï природи, цноту i замрiянiсть першого кохання. у цьому тичина був i залишився неперевершеним.

Це квiти зробили луг такими рiзноманiтн i запашними, оскiльки ïх було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих, усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. дивишся — i очi розбiгаються. кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до знайомого. от ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою. на неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки, крильцями. а геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто кличе: день-дзень, я тут! глядь, а до нього джмiль у гостi! а придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! хто тут тiльки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз вiдпочити вiд своïх турбот… дивний мир! i хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це так захоплююче й надзвичайно цiкаво. я начебто перетворююся в мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою природа лiс узимку. ви були в лiсi, коли там панує зима? не щороку в цю пору лiс буває таким гарним. цього року вiн незвичайний — чарiвний. заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно, тiльки б не злякати якогось дива. геть дерева набрали на своï галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. усе дерева, кущi коштують припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось . хочеться розмовляти пошепки. а снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. белочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв, якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. i лiс наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними, начебто сама природа щось шепотить. десь пташка вiдгукнеться, десь прошелестить снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев… як приємно стояти й слухати лiс