На украйінській мові скласти твір або текст про "весняночка паняночка"

Всі ми з нетерпінням  чекаємо приходу весни, коли стане тепліше і природа прокинеться від тривалого зимового сну. а наші предки, виявляється, не просто мріяли про цю пору року — вони намагалися прискорити її прихід. коли починали сходити сніги, а сонячне проміння пригрівало дедалі сильніше, українці проводили обряди зустрічі весни. вони вважали, що в цей час відбувається боротьба двох сил:   морозу і тепла, і намагалися весні подолати її - зиму. для цього по селах і полях носили зображення сонця, водили хороводи, а в багатті спалювали зроблене з соломи опудало, яке втілювало в собі постать зими.діти носили по оселях випечених з тіста «жайворонків», бо, за давніми повір'ями, весну приносили на крилах птахи, що поверталися з вирію.всі обрядові дії піснями, які називалися веснянками. веснянки закликали весну і добрий врожай: благослови, мати, весну зустрічати,щоб родилось в полі житечко. вважалося, що завдяки цим пісням в оселі поселялися щастя, радість, здоров'я. у весни завжди питали, що вона принесла. принесла я вам літечко,ще й запашненьке зіпринесла я вам ягнятко,ще й маленьке є телятко. завдяки веснянкам ми можемо переконатися, що люди з давніх-давен любили весну, називали її «весна-красна», «весняночка-паняночка». я вважаю, що було б дуже гарно, якби ми  перейняли традицію  і також святкували прихід цієї пори року.

Не забули тебе, неньку,чи сховали жаль до тебеі кохання у серденьку? марна річ! були і в тебекобзарі — гудці народні.що співали-віщувализаповіти благородні для вороного у передреволюційний період є вірш "перед брамою" (1912), сповнений передчуття очікуваних перемін.що буде потім — я не поріг святого раювідважно я переступлю.бо знову крила почуваюі знову вірю і люблю! що буде потім — я не бувало так, що поет страждав, коли бачив сьогодення батьківщини, його охоплювали зневіра і розчарування. у "мандрівних елегіях" (1902) є рядки: о рідна земле, люба моя нене! чому, припавши до твоїх грудей,я тільки плачу, як дитя нужденне,а сил не набираюсь, як антей? учитель-методист л. і. воловець ділиться такими спостереженнями: "вірш "краю мій рідний! ", датований 1908 роком, нагадує вірш грінченка "смутні картини" (1883 створені різними поетами в різні історичні періоди, обидва твори перейняті глибокою турботою про долю занапащеного краю і пригнобленого народу. порівняймо: "убогії ниви, убогії села, убогий, обшарпаний люд, — смутнії картини, смутні-невеселі, а інших не знайдеш ти тут" (грінченко); "люду мій бідний, окрадений люду! що у твоїх я побачив очах, то вже й до віку свого не забуду, де б я не був, всюди бачити буду — голод і жах" (вороний)".і далі л. і. воловець пише про тематичну спорідненість обох поезій, подібність їхньої образно-емоційної структури: "причин тут, виявляється, дві: однаково нестерпне становище українського народу, особливо ж селянства, в російській імперії на початку 80-х років xix ст. і на початку xx ст. і пристрасне вболівання обох письменників за долю поневолених.та час минав — і на зміну сумним картинам, що викликали гіркі переживання, прийшли бадьорі революційні акорди. 1917 р., уже після лютневої революції, вороний пише вірш "за україну! ", сповнений віри у здійснення віковічних прагнень народу до соціального й національного визволення: ганебні путами вже порвалиі зруйнувалицарський трон.з-під яремі з тюрем,де був гніт.ми йдемо на вільний світ! твір був покладений на музику і став улюбленою піснею тодішньої революційної молоді. таку ж тональність має поезія "коли ти любиш рідний ", найви-щим акордом якої стали прикінцеві рядки: "за честь і правду все віддай, коли ти любиш рідний край! "незвичайною силою поетичної краси і ніжністю відзначаються поезії, у яких вороний оспівує найвище з усіх людських почуттів — материнську любов. в основу поезії "легенда" покладено народний переказ про серце матері, яке син вирвав живцем для своєї коханої, а воно, любляче і всепрощаюче, іло сина, коли той спіткнувся і впав. автор схиляється перед силою материнського почуття: і серденько неньчине кров'ю стекло, і ніжно від жалю воно ой леле! воно є озвалось до сина в ту мить: "мій любий, ти чи тебе не болить? " ой леле — тебе не болить? ! на цьому й закінчується поезія. якісь подальші пояснення були б просто недоречними. твір витриманий у стилі народної епічної пісні, а давній народний вислів "ой леле! " емоційно обрамлює кожну строфу, звучить щоразу по-новому, виражаючи то подив, то жаль, образу, обурення, злість, злобу, панічний страх, трагізм, любов. завдяки цьому й досягається неповторний ритмомелодійний лад твору. він до себе увагу композиторів і був покладений на музику миколою леонто-вичем. мотив любові до рідного краю можна вважати провідним у творчості м. вороного.у швидкоплинному житті для поета вічними цінностями залишаються краса й україна. важко утриматись і не тут повністю вірш "краса! " (1912): мій друже! я красу люблю,і з кожної хвилинисобі ілюзію роблю,бо в тій хвилинності ловлюя щастя одробини.що є життя? коротка мить.яке його надбання? красою душу напоїть .і, не вагаючись, прожитьхвилину раювання.краса! на світі цім краса —натхненна чарівниця.що відкриває небеса.вершить найбільші чудеса.мов казкова цариця.ії я славлю, і хвалю,і кожну їй хвилинуготов оддати без жалю.мій друже, я красу люблю…як рідну україну! м. вороний перекладав із староіндійської, перської та японської мов, познайомив українського читача з кращими творами пушкіна, некрасова, фета, тютчева, словацького, вазова, данте, шексіпіра, гейне, верлена.л. і. воловець вважає, що "оригінальні й перекладні твори поета тісно пов'язані між собою: адже він брав для перекладу те, що відповідало його прагненню виховувати засобами літератури й театру свідомих громадян, знавців і цінителів прекрасного. і ще одна шляхетна ідея керувала діяльністю митця — включити українську культуру, особливо ж поезію, в орбіту культури світової.великий поціновувач краси, вороний розширив музикальні можливості українського вірша (що також увагу до його поезій з боку найвидатніших українських композиторів), щедро використовував рефрени, комбіновані повтори, вставні слова й речення.

Метафори - не палає пожежею, вона розливається зануриться, засяє змійками, хлинули промені, (розганяє, розсовує)

Порівняння-блиск їх подібний блиску кованого срібла. Немов злітаючи, піднімається могутнє світило. Подібно островам, не рушають з місця. Так само блакитні, як і небо. Як дим, лягають рожевими клубами.

Епітети-прозорими рукавами. Блакитні смуги. Чорнуваті і невизначені.

Холодні тіні. Заснувшими верхівками.

Уособлення-Погода встановилася. Зоря не палає пожежею. Край хмарки засяє змійками. Хлинули промені. Колір небосхилу не змінюється

Объяснение: соррі я з Росії українську мову погано знаю