Iдейно-художнiй аналiз вiрша "запрошення" м.семенко

Ліричний герой поезії уявляє себе духом із потойбіччя. він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. пізнати сенс буття і небуття — це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». не кожний на це зважиться, адже чекають на мандрівника «всі стихії й дощі». прогулятися в пітьму, спробувати осягнути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричним героєм. 

Аналіз твору вірша "Садок вишневий коло хати", Т. Шевченко:

Тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.

Ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.

Основна думка: мрія Т. Шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.

Жанр: пейзажна лірика.

Сюжет: вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на Україні. Тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спо­кійну радість буття селянської родини. Певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати по­вкладала. І все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.

Объяснение:

іван нечуй-левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "микола джеря" і "кайдашева сім'я". ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

уже з перших сторінок повісті "кайдашева сім'я" читач потрапляє в село семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". в уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. нарешті зустріч з героями. неначе живі стають вони перед очима. ось маруся кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. але чому ж? та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. невже так можна ненавидіти найрідніших? і через що? хіба тут винна лише власність? а де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? якими ж принципами керуються герої твору? постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. і не тільки у переносному значенні, адже мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. а пригадаємо епізод, коли та ж мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в мелашки. лаврін забрав драбину, і "мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". читаючи повість, ми сміємось. але сміх цей гіркий. письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.

повість учить нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника. тож будемо цінувати родинні стосунки, підтримувати одне одного, бо дружба та злагода між членами родини — це запорука спокійного, довгого, щасливого життя.