Любой стих 'тичины"- 4столбика. p.s: только не про любовь)

Не зевс, не пан, не голуб-дух, лиш сонячні кларнети. у танці я, ритмічний рух, в безсмертнім — всі планети. я був — не я. лиш мрія, сон. навколо — дзвонні згуки, і пітьми творчої хітон, і благовісні руки. прокинувсь я — і я вже ти: над мною, підо мною горять світи, біжать світи музичною рікою. і стежив я, і я веснів: акордились планети. навік я взнав, що ти не гнів, — лиш сонячні кларнети.

хоч народився, живу і вчуся я в місті, сільська місцевість грає важливу роль у моєму житті. кожне літо я їздив до дядька в село. мій дядько мисливець і з раннього дитинства він водив мене на прогулянки лісом. з кожним роком подорожі до лісу були всі цікавіше, адже ми заходили все глибше, а торік я навіть полював з ним. так що ліс - перше, що асоціюється у мене, коли я чую про літо.

на початку липня я приїжджаю до дядька і відразу, після того, як залишу рюкзак в його будинку, вирушаю в ліс. аромат дерев і спів птахів - ось як зустрічає мене доброзичливий ліс. пройшовши трохи по стежці, помічаєш, як повітря стає чистішим і приємнішим. око радують знайомі силуети старих сосен, дубів і беріз. прогулянки лісом залишають приємні спогади і заспокоюють душу.

ліс ніколи не затихає. кожна прогулянка лісом ється музикою, яку відіграє природа. скрип і хрускіт старих гілок, шурхіт листя і білок, спів птахів, барабанний дріб дятла, шум води, ледве чутний через велику відстань до річки, створюють чарівну симфонію, до якої хочеться повертатися знову і знову. у лісі по-особливому красиво. навіть отруйні гриби і небезпечні тварини доповнюють унікальний пейзаж.

міському жителю складно залишити турботи і справи, тому більше місяця я в лісі жодного разу не затримувався. у перших числах серпня я збираю речі, гостинці і сувеніри, і їду додому. сумно прощатися з лісом. але від спогадів завжди стає добре і приємно. щороку, їдучи в місто, я кажу: "до побачення! ", але не прощаюся з ним. тому що знаю, що повернуся ще сюди обов'язково.

  прислів’я, загадки і приказки нас у побуті з сивої давнини   до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. адже вони - неоціненні скарби народної творчості. вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… вони навчають і виховують, лякають і остерігають. за довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.   

не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.

ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани…  впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібдрати прислів*я або приказку, або й загадку.

не вірите?

сидить баба на грядках вся закутана в хустках. це про капусту загадка. і це про неї, але вже прислів*я: «пішов би до сусіда по  капусту, та на двір не пустять». саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.

а ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. а ось про неї прислів*я та приказка:   дали  ложку, то дадуть і юшку. дали  ложку, як  страви не стало.   

і так про все на світі. моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. з її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. наприклад, під час великої вітчизняної війни говорили так:

затрусився фашист, як осінній лист. від фашистів звільнилися, як на світ народилися. айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.

під час голоду було прислів*я «навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.

  з усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.