Інаписати твір невичерпне джерело фольклору

На сучасному етапі розвитку фольклористики значну увагу вчені приділяють вивченню регіональних особливостей текстів легенд і переказів. запропонований у добірці фольклорний матеріал із центрального, західного та східного поділля дає можливість глибше осмислити українську уснословесну спадщину цього етнографічного регіону і з’ясувати роль народної топонімічної прози у житті подолян, яких багатьох століть намагалися позбавити національної історичної пам’яті. цікавою знахідкою фольклорних текстів стали оповідки про місцеві самобутні назви населених пунктів і їх закутків, мікротопоніми, гідроніми тощо. варто зазначити, що топонімічний спектр прози є найбільше запотребованим серед сучасного населення поділля і найменш вивчений у фольклористиці. адже це той пласт культури, який тривалого часу утримував життєвий досвід природобачення та історію подолян. основу фольклорних матеріалів тексти двох жанрово-тематичних різновидів – топонімічної легенди і топонімічного переказу. сюжетну канву основної частини записаної прози визначили історичні події, які пов’язані з руйнацією міст і сіл поділля турками й татарами. співзвучного, але видозміненого змісту набули прозові твори антропонімічного циклу («про походження назви села галайківці», «походження назви села будне»). часто трапляються уснопоетичні тексти, які пояснюють зміст назви через звукове співзвуччя за предметно-ічними ознаками («авратин», «бабинці»). відомості про унікальні фортифікаційні можливості товтрового кряжу, які були здавна відомі місцевому населенню, стали основою сюжету маловідомої народної легенди «горигляди». у добірку ввійшли також тексти про історію походження гідронімів подільського краю. вони пояснюють етимологію нововіднайдених назв річок, джерел, криниць тощо («регіна», «про іллівську криничку», «ващукові криниці»). до цієї групи топонімічних легенд і переказів належать фольклорні твори про незвичайні природні об’єкти («вікно», «про панову безодню»).  невіддільною від людського світобачення залишається флора і фауна, відомості про яку відобразилися у значному масиві подільських легенд і переказів. це оповідки про народні назви гір, скель («іванова гора», «про гору ганусиско», «скеля кохання»), а також мікротопонімів («денисів клин», «коцупеєве поле», «ковальова долина»).

Сама природа позаботилась о том, чтобы все, что есть в ней живым, было красивым. красивый лес оделся в зеленые одеяния, красивое поле подсолнухов, повернули свои головки к солнцу - везде присутствует красота, которая радует глаз.  ребенка с детства приучают видеть и творить красивое, потому уродливое не развивает и не побуждает к взлету мысли, творчества, стремлений.  красивыми являются не только вещи или сама природа. красивыми есть люди, особенно красивы своей душевной красотой. потому что такие люди добрые, , они как будто светятся изнутри. такие люди держат нашу землю, на них держится весь мир, следовательно, именно такая красота спасет мир. это красота человечности, красота чистых чувств, красота мыслей. 

Серед людей іноді зустрічаються такі, які вважають, що модна зачіска, стильний одяг — це запорука успіху у будь-яких справах. безумовно, до певної міри це так, але не зовсім. усе криється в душі людини. отже, як каже прислів'я: "зустрічають по одежі, а проводжають по розуму". так, саме розум — найцінніший скарб людини. розумна людина ніколи не буде шукати причину своїх негараздів у зовнішньому вигляді.  головний герой п'єси м. куліша мина мазайло теж шукав причину своїх життєвих негараздів у немодному українському прізвищі: "ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: мазайло! жодна гімназистка не хотіла гуляти — мазайло! за репетитора не брали — мазайло! на службу не приймали — мазайло! од кохання відмовлялися — мазайло! "  тим часом головний герой має родину, дім, непогану роботу. жодних проблем через українське прізвище він не має. виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. а світогляд мини обмежений, вузький. мазайло здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей, інколи не погоджується з ним.  українізація для мини — щось вороже: "серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади"- він вважає: "українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія".  для головного героя п'єси історія свого роду нічого не значить. він забув, що з діда-прадіда сам він українець, а предки його — мужні і славні люди. у маренні до нього з'являються діди запорожці, чумак, селянин, і мина, злякавшись їх, кричить: "ой-о! залишаю! залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте " мазайло думає про корінь слова, а як би хотілося, щоб він пригадав корінь свого роду і зберіг його. але мина відмовився від родинних коріннів.  сучасники куліша побачили в героях п'єси своїх знайомих, сусідів, себе. фразами з тексту заговорили всі. 1929 року було навіть надруковано інтермедію "лист мини мазайла до наркома освіти м. скрипника", де герой спростовував виступ куліша, називаючи виступи наклепом. він доводить: "у наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці я на службі свої обов'язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до наркомосу чи до якоїсь місцевої української "  це було в 30-ті роки. а зараз? чи змінилося щось на сьогоднішній день?   прикро зізнатися, але й зараз живуть такі "мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці? не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. мабуть, дуже рідко. чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння.  отже, можна сказати, що п'єса м. куліша актуальна і сьогодні. і буде це до того часу, поки існуватимуть такі мини.