Треба написати твір-роздум "як треба себе вести , щоб тебе поважали" 5-7 речень 10 !

Ще з самого дитинства в кожному з нас виховували повагу: повагу до старших, до батьків, до вчителів і, врешті-решт, до самих себе. нам повсякчас нагадували, що коли ти сам себе не поважаєш, то інші теж не будуть тебе поважати! але, якщо це настільки широкорозповсюджений факт, чому ж ми так часто спостерігаєм прояви антиповаги у відносинах між батьками і дітьми, вчителями і учнями, а також не рідко між звичайнісінькими перехожими – зовсім незнайомими людьми! чому ці всім добре відомі правила знають не всі, а дотримуються їх взагалі рідкісні «екземпляри»? отже, що таке повага? які її прояви? і як її в собі виховати? думаю, буде доречним згадати прислів’я: «з яким хлібом ти до людей, з таким і вони до тебе! ». тобто перш за все потрібно навчитись поважати інших. , перший крок на шляху до виховання у самім собі поваги до оточуючих нас людей буде таким: навчитися слухати (не перебивати посеред розмови) співрозмовника, вникати в зміст їхньої розповіді, підтримувати розмову власними доречними репліками, виявляти доброзичливість, посміхатися. якщо ви підлеглий – сумлінно виконувати свої обов’язки на роботі. якщо ви учень – вчитися в повну міру власних сил. і, найголовніше, – ніколи не ображати людину.

Анна була дівчиною з бідної сімї,працювала   наймичкою,скромна,працьовита.не боялася показувати свої почуття   до михайла,їй було байдуже про те,що думали люди,адже вона дуже кохала михайла і довірилася йому.щастя дівчина зазнає майже під кінець життя. рахіра дівчина із родини цигана,вона мала складний характер,була хитрою і підступною,хотіла отримати землю легким шляхом,на відміну від анни була не працьовитою дівчиною.вона була жорстокою і своїми злими намірами підштовхнула саву на вбивство рідного брата.риси характеру успадкувала від свого батька,який був циганського роду,мала якусь чаруючу силу,якою і вплинула на саву. отже,можна зробити висновок,що це зовсім дві різні особистості як характером так і зовнішністю.

1941 – 1945 – великие и страшные годы для нашей страны, для всего мира! сколько людей погибло в сражениях второй мировой и великой отечественной войн! и не просто людей, а людей настоящих, героических. таких, как алексей мересьев – герой «повести о настоящем человеке» бориса полевого.  «лётчик алексей мересьев попал в двойные клещи» и был сбит фашистским асом. самолёт советского пилота упал в лес, а сам он, чтобы добраться до людей, полз по снегу, преодолевая боль, голод и холод, восемнадцать суток! это непросто сделать даже здоровому и сытому человеку, а ведь алексей был ранен и питался только тем, что мог найти по пути.  ему повезло: однажды утром, когда силы совсем закончились, он встретил двух мальчишек, которые с старших, жителей деревни плавни, спасли лётчика.  жилось людям из плавней несладко. немцы разгромили всю деревню и убили несколько человек. но большинству жителей удалось сбежать, оставив всё своё добро. они смогли найти в себе силы, чтобы продолжать жить.  все сочувственно относились к алексею, старались подкармливать его, несмотря на то, что самим нечего было есть. но ведь если бы люди не друг другу, фашистской германии удалось бы поработить весь мир!   второй сложный этап в жизни мересьева произошёл уже в госпитале, когда он узнал, что ноги его поражены гангреной и без операции он умрёт. алексей не хотел оставаться без ног, поэтому постоянно просил врачей подождать ещё немного. лётчик надеялся, что какое-нибудь средство ему . но все надежды были тщетны.  после ампутации алексей потерял всякую надежду на прежнюю жизнь и на возможность летать. но тут мересьев получил неожиданную от нового обитателя палаты – комиссара. сначала тот поддержал молодого человека, вручив ему пачку писем – от однополчан, от любимой девушки. а потом комиссар рассказал алексею о лётчике, который смог летать без ноги. мересьев понял, что для того, чтобы вернуться в строй, чтобы летать, недостаточно просто лежать на кровати.  комиссар, встретившийся на жизненном пути алексея мересьева, был настоящим человеком. он нашёл свои, нужные «ниточки» ко всем и, когда умер от ран, его как родного и близкого человека оплакивали все – и раненые, и медицинский персонал госпиталя.  лётчику алексею мересьеву удалось добиться цели, к которой он шёл с таким упорством. после долгих тренировок он снова поднялся в воздух, снова воевал, снова сбивал фашистские самолёты. он – пример того, как человек собственной силе воли, настойчивости, целеустремлённости преодолевает не только различные жизненные обстоятельства, но даже непоправимое увечье.  герой повести бориса полевого – действительно настоящий человек! именно такие люди 65 лет назад одержали победу над гитлеровскими полчищами и освободили мир от фашизма.