Пояснити назву вірша "чи не той то хміль" (пісня про богдана хмельницького)

Це пісня  -  вірш,  в  якому  порівнюється хмельницький  з  хмелем, який  так завзято обвивав своїх ворогів. і  тому  автор  обрав  таку  назву.

Моя думка щодо рішення князя ігоря виступити проти половців читаючи «слові про похід ігорів», я помітив, що головний герой - новгород-сіверський князь ігоря святославич - викликає у мене суперечливі почуття. з одного боку, я захоплююся його мужністю, хоробрістю, палкою любов'ю до рідної землі, готовністю зложити голову у боротьбі з ворогом. але з другого боку, князь ігор іноді діє дуже необачно. яскравим приклад цього є саме його рішення князя ігоря виступити проти половців, не чекаючи інших князів, тільки з братом всеволодом.  взагалі, я розумію князя ігоря. під час тих подій, про які йдеться у "слові", ігор був ще дуже молодою людиною, а молодості часто притамана деяка гарячність та необачність. до того ж, ігор хоче слави - цілком зрозуміле бажання для князя. зараз людину такого складу характеру назвали би амбіційною. і ось дружина на чолі з ігорем вирушає на половецьке військо - щоб захистити рідну землю від нападників та, не в останню чергу, щоб здобути воїнської слави.  але, на жаль, однієї хоробрості замало, щоб протистояти сильному ворогові. незважаючи на вийняткову мужність та хоробрість братів-князів, битва завершилася поразкою русичів. брат ігоря, всеволод, гине, а самого ігоря беруть у полон. загинуло дуже багато хоробрих воїнів, тобто тисячі їхніх жінок залишилися вдовами, а діти - сиротами. такою була ціна, сплачена за свавільність та славолюбство ігоря. особисто я вважаю, що головною помилкою ігоря було те, що, коли він приймав рішення вирушити у похід, він був занадто впевненим, що переможе. хоча ігор знав, що ворог численний, дуже сильний, добре озброєний та готовий битися на смерть. знав, і був готовий загинути за рідну землю. патріотизм - це добре, але не князь не подумав про те, що ж буде з його країною у разі поразки. саме у цьому, на мій погляд, полягає головна помилка ігопя: він позабув, що він - не просто людина, він - князь, і ризикує не тільки власним життям, але й усією землею та усіма людьми. тобто, ігор забув, що він - не просто людина. він -  політична фігура і не належить цілком собі. тому, як би не хотілося здобути багато слави, йому треба було бути обачнішим і більш холоднокровним. замість того, щоб відразу іти на ворога, треба було все добре обміркувати та зважити ризики. ігор цього не зробив, і хоча він безумовно є героєм, невдалий похід дуже зашкодив його князівству. 

Захар беркут — се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями, а наймолодший максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом. високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. правда, він не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, ані не ловив звіра в лісових нетрях,— та проте працювати він не переставав. сад, пасіка й ліки — се була його робота. скоро лишень весна завітає в тухольські гори, захар беркут уже в своїм саду, копле, чистить, підрізує, щепить і пересаджує. дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, що він не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував і заохочував. пасіка його була в лісі, і кождої погідної днини захар беркут ходив у свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека. а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його ліки. коли було настане час, між зеленими святами а святом купайла, захар беркут з своїм наймолодшим сином максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця — все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як захар беркут.