Довести, що українські пісні тісно пов'язані з історією. (твiр 7-10 речень)

Якщо подумати, то через пісню можна дізнатися про минуле свого народу. з давніх-давен щоб зберегти свою історію, люди складали співанки. в них вони описували своє життя, досягнення та поразки.   безперечно, українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. з піснею на вустах не тільки проводять народні обряди, а й також славлять свої перемоги над ворогом. наприклад, у пісні про устима кармалюка — «за сибіром сонце сходить..» розповідається про видатного « українського робін гуда»,  про війну проти пригноблення нашої віри, боротьбу проти несправедливості та розглянуто багато інших тем, які не залишають  нас байдужими. взагалі доля украïнськоï пiснi сумна i велична. незважаючи на перешкоди i лихо­лiття, вона вистояла i продовжує чарувати своєю красою новi поколiння. на долю українського народу випало так багато лиха, що вилити його можна було лише в пісні — тужливій та наповненій смутком. але не тільки про війну та боротьбу доносила нам пісня. а не забували про щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, красу природи. все це чітко описується в  ліричних та родинно-побутових піснях («цвіте терен, цвіте терен», «а я в батька росла», «била мене мати»). ще великий м. гоголь писав: «пісні для україни — все: і поезія, і історія, і батьківська могила». цими словами відомий письменник підкреслив поетичну обдарованість українців та вміння  нашого народу відтворити його минуле, зберігаючи для нас, нащадків, події і дух попередніх епох. отже історичні українські пісні є могутнім, безсмертним духовним джерелом нашого народу, яке пройшло відстань довжиною в декілька століть, але все ж таки живе і продовжує розвиватись далі, вбираючи в себе всю красу та суть сучасної епохи, яка теж наповнена різними колоритними подіями. зобов'язані берегти усну народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати новими перлинами.

1) люба — подруга михайлика.2) зовнішність і портрет героїні.3) риси характеру люби: добра, щедра, чуйна, працьовита, турботлива, лагідна.  4) любов героїні до природи.  5) гарна співачка люба6) значення образу люби.цитати «…стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з крапинками роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі».  «…де ішла — зникла тоненька, мов горсточка, постать…»  «а я вже в школу ходжу. у нас в одному класі вчиться дві групи — менші сидять попереду, більші — позаду. мене ж вчителька посадила на самій першій парті,— хвалиться і радіє дівчина». 

Чіпка центрі роману — образ чіпки. його історія займає три частини твору. чіпка (ничипір) варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини xix ст. панас мирний та іван білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. доля, суспільство справді вкрай несправедливі до чіпки. однак чи можна через це зневірюватися й мстити? він обирає саме такий шлях. безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — а виростив новий! тоді б, може, й правда настала! » разюче символічна кінцівка роману: чіпки зрікаються, його проклинають і галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. з пекучим докором на устах: «так оце та правда? » — дружина накладає на себе руки. а мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. адже для мотрі господня заповідь («не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. зрозуміло, і мотря, і галя — то сама україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.