Написати автобіографію тараса шевченка

Тарас григорович шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. моринці звенигородського повіту київської губернії.  його батьки, що були кріпаками багатого поміщика в. в. енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села кирилівки.  1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка.  після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька тарас зали наприкінці 1828 або на початку 1829р. тараса взято до поміщицького двору у вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові в. енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора п. енгельгардту.шився сиротоюдеякий час був “школярем-попихачем” у дяка богорського.

Кожен вважає щось найважливішим у своєму житті, щось одне , але чи замислюємося ми чи потрібна нам поезія у повсякденому? напевно ,  що ні. зараз люди, а особливо діти, багато часу проводять сидячи за комп  ютером граючи ту чи іншу гру. але все  ж  таки потрібно розвивати свою мову і багато читати  можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.      поезія передає настрій і почуття самого автора , ставлення його до уряду того часу і баго інше. коли ми читаємо твори , то розуміємо просту істину життя. читаючи , ми ніби подорожуємо у інший світ , забуваємо про усе погане а натомість отримуємо багато новий відчуттів і переживань за того чи іншого героя.отже , я вважаю , що поезія повина   залишатися для нас одим із надбанням людини    і вона  може змінити життя, якщо її у життя впустити. моє вона змінює, наповнює й доповнює щодня. 

Унаш час, час науково-технічного прогресу, люди продовжують замислюватись над питанням: що робить людину людиною – звання, ім’я, чин, достаток чи щось інше? я думаю, що не треба дивитися на те, як високо піднялася у суспільстві людина, на її посаду, звання, походження. треба звертати увагу на саму людину, її душу. багатство ще не означає, що людина,  якій воно належить, добра та порядна, частіше буває навпаки. тож під лахміттям убогого можна знайти людяність і добро, а під дорогим вбранням – черствість і нелюдськість.мабуть, колись настане такий час, коли кожна людина буде цінною для суспільства. і воно надаватиме всім безмежні можливості, піклуватиметься про кожного. можливо, тоді не буде ні бідних, ні багатих. однак зараз це ще далеко не так. ідеальної, „чесної бідності” я не бачу, бо бідність і злидні часто породжують різні злочини. і багаті люди бувають черствими і злими. іноді людину сприймають тільки за якістю одягу: гарний одяг, отже, людина хороша. якщо одяг поганий, значить людина бідна і нікчемна. так вважає і багато хто з моїх однолітків. та усім треба пам’ятати вислів роберта бернса: ” звання – лиш карб, людина – скарб”.