Дописать фразеологизмі на украинском. що йому не кажи, йому все їх було так багато берегти здоров ’я треба

родина дуже важлива у житті кожної людини. це найближчі, найрідніші люди, яких ми дуже любимо, які дарять нам тепло та у складних ситуаціях.   це й рідна домівка, затишна та безпечна. родина – це твій маленький світ, в якому все зрозуміле, дороге.

родина – основа нашого суспільства. колись наші батьки закохалися та вирішили одружитися. потім у їхній родині з'явилися діти. а через кілька років ми самі станемо дорослими та захочемо створити свою сім’ю.

справжня родина – це більше, ніж просто бути родичами. це особливе ставлення одне до одного. це любов, взаємоповага, . це коли кожна людина унікальна та незамінна, як і те, що вона привносить у сім’ю. це бабусині казки та смачні піроги, це мамина турбота, батькова . родина – це коли навіть твоя тваринка - її повноцінний член.

нажаль, родини бувають різними, як і стосунки в них. наприклад, хтось постійно свариться одне з одним, а трапляється, навіть можуть побитися. а інколи зовсім навпаки – всі в родині ніби зовсім байдужі одне до одного, не цікавляться ні справами, ні інтересами, ні проблемами, не знають, хто чим живе. є багато анекдотів про це. наприклад, про те, як батько забирає з дитсадку чужу дитину. мені здається, в усіх таких історіях є доля сумної правди.

кожен мріє про щасливу родину. але це залежить від нас, від того, наскільки ми готові вкладати свої зусилля у неї. бо це особисті стосунки між людьми різних поколінь, поглядів та переконань, які змушені постійно вирішувати побутові питання разом. звичайно, бувають і конфлікти, і суперечки. але я вважаю, найголовніше – це поважати одне одного. головна помилка людей у родинних стосунках, на мій погляд, це те, що вони починають сприймати одне одного як належне. вони перестають боятися образити, зробити боляче. от з чужими ми завжди ввічливі, а вдома можна нагримати на будь-кого, бо це ж твоє!

рідні люди – це подарунок долі, який ми маємо цінувати. а родина – наш надійний притулок у великому, не завжди дружньому світі. і кожен з нас обов’язково має вносити свій вклад у щастя своєї родини.

це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. герої твору іван рень та павлуша завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. у них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.

наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «крива груша», «клуня» тощо. і це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не ві, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько манюня. вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.

потім ява (іван) та павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. ще один кандидат, цап жора, був для товаришів несерйозним суперником. врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям контрибуція. та дарма, що ява і павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. тоді ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. а за мить товариші щодуху тікали від контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.

та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. ява та павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.

від пригод друзів та їхніх однокласників у мене залишилися незабутні світлі враження, адже книга в. нестайка сповнена дитячими фантазіями, теплом і добрим гумором. мабуть, і в самого автора було незабутнє та веселе дитинство, бо тільки людина, яка у своїй пам’яті зберегла найкращі миттєвості дитячих років, могла написати такий чудовий твір, як «тореадори з васюківки».