«не можна бути щасливим, якщо достаток і багатство створені за рахунок нещастя інших».твір

Не можна бути щасливим, якщо достаток і багатство створені за рахунок нещастя інших "на чужому нещасті щастя не побудуєш". майже у кожного народу є схоже прислів'я. і недаремно, бо воно так і є. людина, що побудувала своє власне щастя на нещасті когось іншого, може здаватися щасливою, але не буде нею. не буде щасливим підприємещь, що розоряє конкурентів нечесним шляхом. не буде щасливою чоловік або жінка, розбивши чужу сім'ю, щоб створти власну. причина цього дуже проста: людина завжди буди пам'ятати, що наробила, і, якщо в неї є совість, буде мучитися совістю. навіть якщо людина безсовісна, вона теж буде страждати, вже від страху, що хтось може зробити з нею те ж саме. на перший погляд, людина, що набула собі такого "щастя" безчесним шляхом, може здаватися вельми щасливою, веселитися і радіти, але ми не знаємо, чи не мучає її безсоння від мук совісті або страху втратити це своє щастя. на мій погляд, таке щастя і не щастя зовсім. це лише омана, ілюзія щастя. бо у по-справжньому щасливої людини чиста совість.

Кожен із нас, напевне, пам'ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті й співала колискову. в її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття найсильніші й найщиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. і звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з мамою малюк почувається захищеним. тож не дивно, що серед усіх народних пісень особливою красою виділяються колискові, які чи не найвідповідальніший час у житті кожної людини. найперші роки життя для дитини дуже важливі, адже саме в цей період відбувається найбільш стрімкий фізичний і розумовий розвиток. настільки багато за такий короткий проміжок часу людина більше ніколи не зможе осягнути. це велика таємниця життя, яку розгадати можуть тільки сама дитина та її мати. власне, матері традиційно належить найголовніша роль у вихованні маленької особистості.

Ми так часто чуємо, що потрібно вірити в себе. Люди кажуть, що, починаючи якусь справу, потрібно налаштуватися на успіх. Якщо ж заздалегідь налаштуватися на невдачу, то вона, можливо, й станеться.

З іншого боку, нас вчать тверезо оцінювати свої сили та можливості. Наприклад , важко отримати високий бал з предмета, який протягом всього року не вчив. Хоча кожен з нас знає таких везунчиків, яким все дістається легко. Ці люди вірять у свою добру вдачу. А якщо везунчики ще й щось роблять задля досягнення своєї мети, то таким хлопцям і ціни немає. Все у них буде добре, все вийде.

Часто людина не вірить в себе, тому що думає, що не годиться для чогось, що не гідна, що ще не готова. Наприклад , хлопець впевнений, що не подобається дівчатам. Саме тому дівчина в нього не з'явиться. Або людина хоче влаштуватися на роботу, але в глибині душі боїться цього. Наприклад, що там обдурять, що буде занадто важко. Або не так вже ця робота йому й потрібна. У підсумку ніяк не виходить цю роботу знайти.

Вчинок, здійснений без віри в себе - це «ані риба, ані м'ясо». Щоб віднайти справжню віру в себе, треба вірити в те, що робиш. Коли людині щось життєво важливо, вона збирає всі свої сили та йде до мети. Вона не думає: «а може, не треба?». Людина спотикається, падає, набиває гулі, але не здається. По дорозі вона й набуває впевненості, поваги до себе. Досягнення мети - це лише результат цієї віри.

Объяснение: