Образ мирослави у творі захар беркут

сомко

а сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. сомко має в переяславі свої крамні комори в ринку, так васютинцям і звадливо. отак зітнуться, да й до шабель. сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. а сомко, знаєте самі, доводиться юрусеві дядько, бо старий хміль держав уперве його сестру ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. 

а сомко, знаєте, який? зараз загориться, як порох. «пане гетьмане,— до юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компані»

шрам (справжнє прізвище чепурний)

по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». був він син паволоцького попа, по прізвищу чепурного, учився в київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. як же піднялись козаки з гетцу маном остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. сидів він зимовником серед дикого степу на низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремі у тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. і в реєстрах-то, коли хочете знати, не чепурним його записано. не раз дзвонив старий шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.