Іть будь-ласка! написати твір по повісті івана франка"захар беркут".назва твору така: захар беркут патріот руської землі. іть мені буду дуже вдячна

Іван франко у своїй історичній повісті «захар беркут» змалював життя руського суспільства xiii століття. жителі карпатського села тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь данило галицький подарував землі тухольщини бояринові тугару вовку. з такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. у цій повісті франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії. на фоні боротьби громади села тухлі з боярином тугаром вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. захар беркут, його син максим, мирослава наділені найкращими рисами характеру. вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. і тому вони протиставлені зарозумілому бояринові тугару вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком бурундою. головний герой повісті — захар беркут. йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна. зовсім протилежним йому і. франко змалював боярина тугара вовка з його дійсно вовчою натурою. цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. тугар вовк загинув разом з монголами в тухольській долині. жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — бурунда. він, як і вовк, прагне володіти українськими землями та народом. цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. і якщо у зрадника тугара вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то бурунда — це звір. з особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків. повість «захар беркут» відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. а ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — захаром беркутом, який став моїм улюбленим героєм. усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: «доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».

Герой на ім'я кактус.

Це прізвисько одного хлопця,його справжне ім'я Сашко Смик .Колись він був як усі,мав сили рівні з іншими,був одного зросту з усіма,особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей.Але після останнього літа він виріс на дві голови,накачав м'язи.Особливо вирізняла його серед інших зачіска,схожа на кактус.Відчувши силу,він став занадто самовпевненим,зробився бешкетником.Ображав свого сусіда Клима,обзивав його різними образливими словами.

Кактус не подобався багатьом.Автор характеризує цього героя з деякою непривітністю,зовсім не симпатизує йому.

Автор називає цього героя орангутангом.Він дуже добре змальовує зовнішність та риси Кактуса,але без якогось захоплення ним.На мою думку,автор навіть підкреслює,що погана поведінка людей ще більше псує їх зовнішність.

Сашко у творі пережив багато пригод,дечому навчився.Мене тішить те,що він більше не буде зрадником і не показуватиме свої"колючки".

Сподіваюся,що ятобі до

Стоу була вчителькою й активною аболіціоністкою. Головним персонажем свого роману вона зробила дядька Тома, старого чорношкірого раба, відданого своїм білим господарям. Роман, написаний у дусі сентименталізму, зображує реалії життя рабів, водночас проводячи думку, що християнська любов здатна здолати навіть таке негативне явище, як рабство.

Роман став одним із бестселерів XIX століття, другою за кількістю продажів книгою після Біблії. Вважається, що він сприяв зростанню руху аболіціоністів у 50-x роках XIX століття. За перший рік після публікації було продано 300 тис. примірників тільки в США, понад мільйон у Великій Британії. Через три роки після публікації його вже називали «найпопулярнішим романом нашого часу» . Існує легенда, що на початку громадянської війни в США Авраам Лінкольн зустрівся із Стоу і проголосив: «Ви і є ця сама маленька жінка, що почала цю велику війну?». Однак відомості про цю зустріч і слова Лінкольна з'явилися в пресі тільки в 1896 році й, можливо, були зумовлені бажанням тогочасних інтелектуалів підкреслити роль літератури в сприянні суспільним змінам.

Книга та поставлені за її мотивами п'єси до утвердженню й популяризації стереотипів чорношкірого населення США: годувальниці-негритянки, чорношкірих дітей та дядька Тома як сумлінного багатостраждального слуги, вірного своєму господарю чи господині. З часом ставлення американців до таких стереотипів змінилося, вони стали сприйматися як образливі, що дещо затьмарило історичне значення книги як «важливого антирабовласницького знаряддя».

Джерела

Стоу народилася в Коннектикуті й викладала в Гартфорській жіночій академії, водночас беручи активну участь в русі за скасування рабства. Свій роман вона написала у відповідь на другий акт про рабів-втікачів 1850 року. Більша частина книги була написана в Брансвіку, штат Мен, де в Боудін-коледжі викладав її чоловік Калвін Елліс Стоу.