Художний образ мырославы та тугара вовка.

Тугар воак був мужчиною к дуб  з грубими чорними волоссями   мирослава була дівчина гарна якої треба було пошукати.тавона була сильна як мужчина   т а у неї було добре сердце

Ще вчора сонечко гріло по-літньому. а сьогодні  вночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь. виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів  осокорів, що ростуть у дворі. у їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя.  молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. а  вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. не сумуй,  що незабаром опаде твоє листя.прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.ще пишніше розквітне твоя врода. кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому:   то загорне у густий туман, то сипне за комір кілька  холодних краплинок осіннього дощу, то збадьорить  прозорою прохолодою. а інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів… я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього  тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой  щем у серці. у садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися  на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким  соком у холодну траву. — “не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. —  мине осінь, пройде зима. пора згасання зміниться порою цвітіння”.і я не сумую, бо про це мене просила сама осінь сьогодні вночі. осінь, що завітала до мого міста.

У читачів у наш час виникає багато питань, коли вони читають «Ляльковий будинок» Г. Ібсена. Час інший, люди змінилися, цінності знівельовані, з одного боку, з іншого боку — стало складніше визнати їх розумність.Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним).

Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна.

Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх».На докори чоловіка: «Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — Нора відповідає: «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною».