Ібудь ласка омелько кайдаш - трагічний чи комічний персонаж повісті і.с.нечуя-левицького "кайдашева сім*я"?

Яколи читала то були і нотки трагічності і комічності,але я вважаю,що все ж він був персонажем комічним

Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку хіх ст. наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «золото — не дівка! — кажуть про неї.— окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання

Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора.  перший жмуток  розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена: не знаю, що мене до тебе тягне,  чим вчарувала ти мене, що все,  коли погляну на твоє лице,  чогось мов щастя й волі серце прагне. спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння   неможливості бути разом - покору долі: жиймо! кожде своїм шляхом  йдім, куди судьба провадить!   здиблемось колись — то добре,  а як ні — кому се вадить? («я не надіюсь нічого») але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори: може, сміх твій нинішній,  срібний та дзвінкий,  стане в твоїй пам'яті  за докір гіркий («не минай з погордою»). у другому жмутку  любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. у цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів: золоті зорі в небеснім морі  моргають серед ночі,  та над всі зорі внизу і вгорі —  її чорнії очі («зелений явір, зелений явір»). та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу: я не тебе люблю, о ні,  люблю я власну мрію,  за неї смерть собі зроблю,  від неї одурію