Напишіть художній аналіз твору «мені тринадцяти минало»(тема, ідея, худ.засоби

«мені тринадцятий минало».  на початку твору показане замилування підлітка чудовим навколишнім світом. ласкаве сонце ніби купало хлопчину в своєму промінні, усміхалися до нього і небо, і сонце. все було невимовно гарним і рідним.усвідомлення сирітської долі немовби закриває від пастушка осяяний сонцем світ. тон вірша передає похмурий настрій поета. драматизм розповіді про долю покривдженого сироти посилюється введенням протилежних кольорів. кольористика: «сонце почервоніло», «село погоріло».  душа пастушка протестує, не приймає рабської долі. «і хлинули сльози, тяжкі ». — пишет поет.  співчуття дівчини, голублення осяяло душу незмірним припливом радості, опромінило надією — і світ став кращим, дорожчим, ближчим, ніж раніше.  весь вірш музичний. музичність посилюється алітерацією — частим повторенням однакових звуків.  головну думка поезії — зображення тяжкої долі сироти-кріпака, який змушений з 13 років працювати, щоб заробляти на прожиття, хлопчини, який так відчуває природу, відчуває нерозривний зв'язок з нею.  художні засоби.  1. порівняння. «мені так любо, любо стало, неначе в бога».  (це означає — стало надзвичайно радісно, тепло на душі).  2. епітети:   1) «приязно молилось» — щиро вірилось, з великою надією.  2) «господнє небо і село» — дуже гарне й любе серцю.  3. метафори: «рай палило» — знищило спокій, радість, щастя;   «село погоріло» — стало похмурим, непривітним для сироти;   «небо голубеє і те почорніло» — втратило яскраві барви.  синонімічна відмінність слів «гріло і пекло»: гріло — радісно, добре, — боліло. 

      творча практика олександра олеся та миколи вороного має чимало спільних рис. поетів об’єднує тематичне коло. обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності,  революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках м. вороного «за україну» та о. олеся «чужина». митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми.       письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. наприклад, вірш «епіталама» м. вороного промовляє: «поспішайте від життя взяти все і все віддати! ». о. олесь у свою чергу лірично закликає: «цілуй, цілуй, цілуй її, - знов молодість не буде! ». обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.       отже, в ліриці о. олеся і м. вороного чимало спільного. зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).

роман у віршах «євгеній онєгін» писався пушкіним біля васьми років. це були роки тварчої зрілості поето. в 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромунаполеона  до повстання декабристів. у центрі роману – любовна історія. герої роману євгеній онєгін і тетяна ларіна, валодимир ленський і ольга становлять дві любовні пари. але всім їм не дано судьбою стати щасливими. онєгіна тетяна полюбила відразу й назавжди. а він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. і, хоча євгеній і тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати свою долю. і винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. над причинами цих помилок пушкін і змушує міркувати сваго читача.

на просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «євгенія онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. люди із чуйною душею приречені на страждання. цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних спостереженнях. приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». однак пушкін не обмежується цими висновками. він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені пушкіним в останніх смутних рядках роману.