Лист миколці з оповідання м.вінграновського "первінка"

Нещодавно я прочитав оповідання миколи вінграновського "первінка". цей твір вражає майстерним змалюванням післявоєнної розрухи. у ньому також йдеться про патріотизм і душевну щирість післявоєнного люду.  ішли останні місяці війни. у напівзгорілій хаті жила селянська родина, яка складалася з жінки марії та трьох її дітей. найстаршому йшов дванадцятий рік. злидні були страшні, але марії вдалося назбирати грошей, щоб купити корову. сама вона хвора, чоловік, звичайно, на фронті. кому ж доручити цю важливу справу? мати вважала свого старшого, миколку, уже дорослим, бо за часів війни підлітки взяли на свої плечі частину тягаря селянських справ. і дійсно, миколка поводився на базарі, як дорослий: не квапився, обдивлявся товар по-хазяйськи. на жаль, коштували корови вдвічі більше, ніж було в хлопця грошей. усе ж таки хлопцеві вдалося вибрати за помірну суму корівку, яка хиталася од вітру й світила ребрами, і вим'я під нею було, як маленьке яблучко. на прикладі тітоньки, яка продавала цю поганеньку корівку, письменник показав, що злидні, розруха та голод зробили життя людини просто нестерпним. на тіточці не було теплого одягу — лише благенький піджачок з короткими рукавами, на одній нозі в неї був чунь, а на іншій — калоша, прив'язана шматком кабеля. зрозуміло, що корову вона продавала лише тому, що нічим було цю худобу годувати. господиня любила свою корову, піклувалася, щоб її добре доглядали. аж ось миколка з коровою первінкою вже пішов, а тіточка все стояла на тім самім місці й витирала очі змерзлою рукою.  тепер у житті марії та її дітей стануться зміни на краще. хлопчик дуже радів первінці. коли дорогою треба було підгодувати корову, миколка безстрашно поліз шукати травички під остовом німецького танка. цей епізод характеризує хлопця як відповідальну, сміливу та рішучу людину.  оповідання "первінка" сповнене величезної любові письменника до простих трударів, до тих, хто заради свободи вітчизни жертвував усім, навіть власним життям. твір вчить сучасних дітей бути відповідальними, небайдужими, чесними. кожним своїм рядком микола вінграновський виховує в дітях любов і шану до минулого рідної батьківщини. 

Прошло почти сто тридцать лет с  тех пор, как в  битве при гастингсе (1066) норманнский герцог вильгельм завоеватель одержал победу над войсками и  завладел . народ переживает тяжёлые времена. король ричард львиное сердце не  вернулся из  последнего крестового похода, взятый в  плен коварным герцогом австрийским. место его заключения неизвестно. между тем брат короля, принц джон, вербует себе сторонников, намереваясь в  случае смерти ричарда отстранить от  власти законного наследника и  захватить престол. ловкий интриган, принц джон сеет смуту по  всей стране, разжигая давнюю вражду между саксами и  норманнами. гордый тан седрик ротервудский не  оставляет надежду сбросить норманнское иго и  возродить былое могущество саксов, поставив во  главе освободительного движения потомка королевского рода ательстана конингсбургского. однако туповатый и  непредприимчивый сэр ательстан у  многих вызывает недоверие. чтобы придать больше веса его фигуре, седрик мечтает женить ательстана на  своей воспитаннице, леди ровене, последней представительнице рода короля альфреда. когда на  пути этих планов встала привязанность леди ровены к  сыну седрика, уилфреду айвенго, непреклонный тан, недаром прозванный за  свою преданность делу саксом, изгнал сына из  родительского дома и  лишил наследства. и  вот теперь айвенго в  одежде пилигрима тайком возвращается из  крестового похода домой. недалеко от  отцовского поместья его догоняет отряд командора ордена храмовников бриана де  буагильбера, который направляется на  рыцарский турнир в  ашби де  ля  зуш. застигнутый в  дороге непогодой, он  решает просить у  седрика ночлега. гостеприимный дом благородного тана открыт для всех, даже для еврея исаака из  йорка, который присоединяется к  гостям уже во  время трапезы. буагильбер, также побывавший в  палестине, хвастается за  столом своими подвигами во  имя гроба господня. пилигрим защищает честь ричарда и  его храбрых воинов и  от  имени айвенго, уже однажды победившего храмовника на  поединке, принимает вызов надменного командора на  бой. когда гости расходятся по  своим комнатам, пилигрим советует исааку незаметно покинуть дом седрика  — он  слышал, как буагильбер отдавал слугам приказ схватить еврея, лишь только он  подальше отъедет от  усадьбы. проницательный исаак, разглядевший под странническим одеянием юноши шпоры, в  даёт ему записку к  родственнику-купцу, в  которой просит одолжить пилигриму доспехи и  боевого коня. турнир при ашби, собравший весь цвет рыцарства, да  ещё в  присутствии самого принца джона, привлёк всеобщее внимание. рыцари-устроители, в  числе которых и  высокомерный бриан де  буагильбер, с  уверенностью одерживают одну победу за  другой. но  когда, казалось, никто больше не  осмелится выступить против зачинщиков и  исход турнира решён, на  арене появляется новый боец с  девизом «лишённый наследства» на  щите, который бесстрашно вызывает на  смертный бой самого храмовника. несколько раз сходятся противники, и  копья их  разлетаются обломками по  самые рукоятки. все симпатии зрителей на  стороне отважного незнакомца  — и  ему сопутствует удача: буагильбер падает с  лошади, и  поединок признают законченным. тогда рыцарь лишённый наследства дерётся по  очереди со  всеми зачинщиками и  решительно берет над ними верх. как победитель он  должен выбрать королеву любви и  красоты, и, грациозно склонив копье, незнакомец кладёт венец к  ногам прекрасной ровены. продолжение будет

Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю і. франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість «захар беркут», створена у 1883 році. у цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали. у творі виведено чимало дійових осіб. але найбільше мені сподобався максим — молодший син захара беркута. це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. коли монголо-татари напали на руську землю, у перших рядах її захисників був максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади захара беркута. у цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний максим потрапляє у полон до монголів. він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. але так склалася доля. боярин тугар вовк пропонує зберегти максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. але гордий максим відмовляється від цієї пропозиції. він, як і його батько захар беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. кохана дівчина максима мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. але максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. мужній, сміливий, гордий максим, безперечно, не може не сподобатись. а безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.