І1.написати листа птахам взимку 2.добери рими до слів зайців- лижня- гриць-

Ось і прийшла холодна і сніжна зима. все вкрито білим пухнастим килимом. мені і моїм друзям дуже подобається гуляти, грати на вулиці.  якщо змерзнемо, розійдемось по домівках. вдома тепло, приємно сидіти біля вікна і дивитись на білі дерева.  ось на моє вікно сіла синиця. вона така маленька, їй, мабуть, дуже холодно. а що вона може зараз їсти? все ж вкрито снігом. треба взяти якогось зерна, посипати на землю, на вікно. але все знов завалить снігом. треба зробити годівницю. таку маленьку хатинку з фанери, обов'язково з дахом, щоб сніг не засипав хліб та зерно. і повісити на дерево недалеко від мого дому. ранком піду до школи — насиплю свіжого корму. добре, де у батька молоток?  

  читаючи твір віктора близнеця "звук павутинки", я поринула   у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. ця гармонія   створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.

    найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик льонька. його світ - це водночас   викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть -   дівчинка ніна і науковець . в їх і льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.

  отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.

- «темний він був на очі, а ходив без проводиря, у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. що ж робив із тими грішми? викупив невільників із неволі. іще ж до того

 

знав лічити усякі болісті і замовляти усякі рани. може він своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. за теєто, за все поважали його козаки, як батька: і хоч би попоросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий» (старий коб-

 

зар, «божий чоловік»)

 

 

«був він син паволоцького пана, по прізвищу чепурного, учився в київський братській школі і вже сам вийшов. як же піднялись козаки з гетьманом остряницею, то він устряв

 

до козацького війська, бо гарячий був чоловік…. і не всидів би у своїй парафії, чуючи як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над укра-

 

їнцями» (і. шрам)

 

 

 

«був щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік перечорнити і золоту свою славу гряззю закаляти»(п. шраменко)

 

-«…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню війну з ляхами… доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло києва» (м. черевань)