Що означає вислів «не шкодуючи ніг»?

погодьтеся, якщо людині сорок, а вона мислить і діє так, ніби їй п’ятнадцять, це, м’яко кажучи, дивно. і можна говорити про те, що на певному етапі людина зупинилась у розвитку. поважати таку людину складно, якщо не неможливо.

отже, самовдосконалення – це постійний, безперервний розвиток особистості. і відбувається він як природним шляхом – людина вчиться, змінюється і розумнішає протягом життя, отримуючи досвід з ситуацій, які з нею трапляються, так і за самої людини – вона  читає книжки, бажаючи отримувати знання, черпає мудрість зі спілкування з іншими людьми, постійно прагне до самовдосконалення і ві людських якостей і навиків, естетичних і релігійних поглядів.

розвинута розумово і духовно особистість, яка весь час прагне до вдосконалення моральних якостей і отримання знань, завжди буде на крок попереду людей інертних і менш розумних та честолюбних, як в буденному житті, так і в кар’єрному плані. адже якщо у людини високі моральні принципи, якими вона не поступається, на роботі у неї фонтан ідей, і все завжди робиться нею якісно і вчасно, та окрім цього ще й постійно підвищує свій професійний рівень, таку людину цінуватимуть і поважатимуть.

«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:

Дай мені любові,

дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе..

Не шкодуй добра мені, людині,

Щастя не жалій моїм літам.

Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання.  Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув  на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…

Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде.  Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.

Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину,  народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет,  прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!

Объяснение: