Розкрити зміст афоризмів г. сковороди 1) що вподобав, на те й перетворився. 2) визначай смак не за шкарлупою, а за ядром. 3) насіння лихих справ- лихі думки. 4) найкраща помилка та, якої допускаються в навчанні.

1.  ну  я  вважаю,  що  людина  зазвичай  стає  подібною  до  тієї  людини,  яка  їй  ..вона відтворює  її  звички,  характер  і  т.д. 2.  робити  висновок  про  людину  потрібно  не  по  зовнішності, а по її внутрішньому світу, по душі..бо зовнішність часто є обманливою 3. якщо  ти  зробиш,  щось  погане..то людини  будуть  думати  про  тебе  погане 4. коли  ти  допустиш  помилку  в  навчанні, то її можна буде виправити..і після неї ти можеш зробити для себе висновки   

макси́м ієвлевич залізня́к  (народився близько  1740  — помер після  1769)  — керівник    повстання (1768–1769  років), відомого під назвою  коліївщина,  козацький  отаман.

на початку 1768 року перейшов до  мотронинського монастиря, поблизу  чигирина. в 20-х числах березня до залізняка прибув козацький отаман  йосип шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти польщі. незабаром шелеста було вбито, а лист зник. до кінця квітня залізняк зібрав в  холодному яру, поблизу мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. повстанці проголосили залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником низового війська запорозького. основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства  річчю посполитою  та московією, що особливо посилився в середині xviii століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської  барської конфедерації  тощо. як і  барабаш  за часів  повстання проти виговського, залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення поширюючи серед українців чутки про так звану  «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право винищувати  поляків  та  євреїв. у своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець  мельхиседек значко-яворський, ігумен мотронинського монастиря в якому залізняк був послушником.

в другій половні травня загін максима залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з холодного яру. протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали  жаботин,  смілу,  богуслав,  канів,черкаси,  корсунь,  лебедин,  лисянку,  звенигородку. жорстоко розправлялися з місцевим польським та жидівським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом залізняка, виданим на початку червня 1768  року.

20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили  умань  і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік ів  івана ґонти,  сотника  надвірної міліції потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. в умані було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.

повстанська рада проголосила максима залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення гетьманщини. чисельність військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на київщину,  брацлавщину,  волинь,  полісся,галичину. на початку липня діяло близько 30 загонів. на землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.

На початку xx століття поет микола вороний написав пророчі рядки: в рідному краї нам долі нема:   бурі нас нищать, пригноблює тьма,   студять цвіт наш, красу нашу – гублять усе!   з півночі вітер з собою несе  люті погрози. хто міг знати, що слова цього вірша за кілька десятиліть набудуть пророчого змісту? а втім, українська реальність тридцятих років xx століття перевершила всі, навіть найтрагічніші пророцтва. немає для поета нічого страшнішого, ніж опинитися на положенні підозрілого, а потім і ворога. тому є багато прикладів. коли за правління йосифа сталіна почалися переслідування за політичними мотивами, миколі вороному пригадали все. адже поет за часів революції сумнівався в доцільності такого способу боротьби, вагався, потім емігрував до польщі й кілька років перебував там. крім того, твори вороного аж ніяк не оспівували радість соціалістичного будівництва. зрозуміло, що за сталінщини такій людині годі було сподіватися на спокійне життя. миколу вороного заарештували, а в жахливому 1938 році його життя трагічно обірвалося. микола вороний щиро любив україну-неньку, був справжнім патріотом, до того ж, талановитим патріотом. не в останню чергу поета цікавила проблема історичної пам'яті. ще в 1899 році вороний написав зворушливу поему «євшан-зілля» . у поемі йдеться про полоненого половця – ханського сина. бранця як значну політичну фігуру оточили розкошами, і він почав забувати батьківщину. половецький хан страждав від розлуки з сином. щоб повернути юнака додому, він послав до нього старого віщуна. ханське доручення виявилося дуже складним. нічим не можна було пробудити заснулу пам'ять юнака: ні розповідь про сльози самотнього хана, ні половецькі пісні. але віщун здогадався дати понюхати бранцеві зав'язане у вузлику степове зілля, що його було з далекої батьківщини. і сталося диво: перед очима юнака постав «широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий» половецький ця зворушлива легенда розповідається в іпатському літописі. микола вороний по-своєму інтерпретує давню легенду, переосмислюючи її в науку землякам-українцям. звичайно, не про часи київської русі поема «євшан-зілля», а про долю тогочасної україни, де «славних предків правнуки погані» почали зневажати рідну мову та культуру. справжній біль звучить в останній строфі поеми: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить –  шлях у край свій повороту. микола вороний узагальнює проблему історичної пам'яті, їй широкого масштабу. поет доводить, що ця проблема вкупі з проявами патріотизму є актуальною для будь-якого народу. тих, «котрі вже край свій рідний зацурали, » , треба навернути на істинну путь. гірка доля народу, який втратив свою історичну пам'ять. і свої його цураються, і чужі ненавидять. а може статися й дещо гі у 1917 році микола вороний написав оптимістичний вірш «за україну! » , сповнений нових надій та нових ілюзій, породжених лютневою революцією: ганебні пута  ми вже порвали  і зруйнували  царський трон.  з під ярем,  і з тюрем.  де був гніт, ми йдем на вольний світ! микола вороний прагнув здійснення віковічної мрії українців про незалежність, але насправді україні була уготована інша доля. стали реальністю мрії інших людей. реальністю стали й рядки давнього вірша миколи вороного, написані ще за царату: люду мій бідний, окрадений люду!   що у твоїх я побачив очах,  то вже й до віку свого не забуду,  де б я не був, всюди бачити буду –  голод і жах! поезія вороного після тривалої заборони нарешті знайшла свою аудиторію. у ній ми бачимо прагнення справжнього патріота побачити україну щасливою і незалежною, яке вже за наших часів знаходить своє практичне втілення.