Спорідненість п'єси мартин боруля з комедією міщанин шляхтич

Мартин боруля як і мольєрівський журден, у своєму прагнені офіційно  стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.

За останніми соціологічними опитуваннями, темою яких були життєві цінності, які відіграють у житті людини найважливішу роль, вчені прийшли до висновку, що для деяких людей головне у житті є багатство, для інших кар’єра, слава, кохання, гроші, і тільки частина опитаних відповіла, що найголовнішим для них є власне здоров’я та здоров’я своїх близьких.

ми знаємо, як зберегти гроші, як зберегти речі. але далеко не всі розуміють, що потрібно робити, щоб не шкодувати про втрачене здоров'я.

що таке здоров'я? мабуть, це коли нічого не болить, коли добре себе почуваєш. тоді алкоголіків і наркоманів, у яких нічого не болить, теж можна назвати здоровими? звісно ж, ні. дійсно, довгі роки здоров'я розумілося як відсутність хвороб і фізичних вад. але в наш час встановилася інша точка зору. відповідно до цієї точки зору, здоров'я буває фізичне, душевне і соціальне.

фізичне здоров'я – це стан правильної роботи всього організму. якщо людина фізично здорова, то вона може виконувати всі свої поточні обов'язки без зайвої втоми. у неї достатньо енергії, щоб успішно вчитися в школі і робити всі необхідні справи вдома.

душевне здоров'я проявляється в тому, що людина задоволена собою, подобається сама собі такою, якою вона є, вона задоволена своїми досягненнями і може робити висновки зі своїх помилок.

соціальне здоров'я проявляється у відносинах з іншими людьми. соціально здорові люди вміють ладнати з оточуючими. вони поважають чужі права, можуть знаходити нових друзів, вміють висловити свої потреби так, щоб вони стали зрозумілі оточуючим.

здоровим можна назвати тільки таку людину, яка володіє всіма трьома здоров'я. і це тільки одна з найбільших людських цінностей, про яку можна сказати: «що маємо – не бережемо, втративши – плачемо».

та так само можна сказати про своїх близьких, з якими ми, буває, сваримося через дрібниці, про своїх друзів, яких втрачаємо, а тільки потім розуміємо, наскільки важливі вони були у нашому житті. щодо близьких та друзів, то я впевнений, що це найбільші цінності, які ми повинні берегти якомога пильніше, адже не може людина залишатися самотньою, не може вона нічого досягнути без люблячих людей. отже, щоб не жалкувати потім, треба сьогодні цінити усіх, хто знаходиться поруч з нами, хто нам є.

Твір за повістю г. тютюнника «климко» твір розміщено в твори з української літератури від tvir в пятница 4 сентября війна несе горе всім. кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? на собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і григір тютюнник. пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «климко». головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. а зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. і климко, і його друг зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. подорож далека й безпечна, але клим-ко готовий терпіти холод і голод заради зульфата, заради наталії миколаївни і її дитинчати. взає — характерна риса майже всіх героїв оповідання. на перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість іншій: хлопці вчительці, старий безногий швець разом з голодним климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших. фінал оповідання — трагічний. климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.