Що означає вислів "я на нім пізнався як на фарбованім лисі"

Осознал ошибки и все понял

Мартин боруля – це головний герой однойменної трагікомедії івана карпенка-карого. за соціальним статусом мартин - заможний селянин. але він має заповітне бажання: повернути собі колись втрачене дворянство. на шляху до своєї мети він часто втрачає здоровий глузд і попадає у комічні ситуації. риси характеру: загалом, він добра людина. мартин не знущається з людей, що бідніші за нього. до того, як зосередитися на нав'язливій ідеї стати дворянином, мартин добре виховував своїх дітей. його донька марися говорить про це: «перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». мартин любить свою родину і прагне стати дворянином, щоб хоч його нащадки бути в змозі постояти за себе, щоб їх не могли безкарно ображати: "що не всякий на них крикне: бидло! теля! ".  комізм образу мартина борулі полягає у тому, що він намагається копіювати зовнішні ознаки класу, до якого він не належить, причому так, як він це розуміє. йому чужі дворянські звички та спосіб життя, але він уперто намагається прищепити їх своїй родині і собі самому. "марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по_мужичи: мамо, треба так казать, як дворянські діти кажуть". він хоче видати доньку за "благородного", влаштовує сина на роботу чиновником і навіть радить йому порвати з другом дитинства, бо той селянин: "ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. яка тобі компанія микола? мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна…"    як і мольєрівського журдена, мартина дурять (зокрема, повіренний тренделєв) і не розуміють (друзі та родичі хочуть, щоб він знову став таким, яким був раніше - звичайним чоловіком).     врешті-решт, усі починання борулі, спрямовані на досягнення його мети, завершуються поразкою.    ідея п’єси полягає у тому, що людина, яка захоплюється фальшивими цінностями та соромиться бути собою, завжди буде смішною.  п’єса "мартин боруля" не сходить зі сцена українських театрів уже понад сто років. вона має успух завдяки психологічній переконливості образів, гумору та гострій злободенності. у свій час роль мартина борулі талановито грав і сам і. карпенко-карий. 

галицько-волинське князівство було одним із найбільших князівств періоду політичного роздроблення русі (1199-1392). найбільш впливовим князем того часу був данило галицький. він доклав багато зусиль для зміцнення галицько-волинського князівства. до його складу входили галицькі, перемишльські, звенигородські, теребовлянські, волинські, луцькі, поліські, землі, а також території сучасних підляшшя, поділля, закарпаття та молдавії. київ також був у складі галицько-волинського князівства. коли напали татари, захист києва він доручив тисяцькому дмитру. 1239 року монголи захопили чернігів, путивль, глухів, канів, переяслав, а 1240 року – київ. тисяцький дмитро потрапив у полон. політична мудрість дмитра виявилася в тому, що він порадив хану батию залишити галичину і йти в угорщину: «не затримуйся в землі цій довго, час тобі на угрів уже йти. якщо ж будеш затримуватися, земля та сильна, зберуться на тебе і не пустять в землю свою». про те говорив йому, оскільки бачив землю руську, яка гинула від нечестивого.

війська монголів увійшли в землі галичини та волині 1241 року.

три тумени (30 тисяч) монголів на чолі з байдаром вдерлися в польщу, а основні сили (до 70 тисяч ос.) під керівництвом батия, кадана і субедея після триденної битви захопили галич і пішли на угорщину.

князь данило галицький в той час перебував в угорщині, створював антиординську коаліцію.

хан батий висунув ультиматум передати землі галичини золотій орді, не бажаючи зміцнення й посилення галицько-волинського князівства, бо розумів, що на той час це найбільш впливове князівство, яке може створити йому загрозу. не маючи сил протистояти монголам, данило змушений був визнати сюзеренітет золотої орди в 1245 році, але його мудрість і досвід, дипломатичність зробили свою справу (хан батий вважав його своїм другом), і він зберіг галицько-волинське князівство від руйнації.

2. повідомлення вчителя української літератури. «історична основа повісті «захар беркут»

– редакція журналу «зоря» 1882 року оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. і. франко взяв у ньому участь, і 1883 року повість «захар беркут» була опублікована в журналі. в основу історичної повісті письменник поклав події про те, як волелюбний народ руської землі боровся з монголо-татарськими загарбниками.

завдання своє як письменника і. франко вбачав у «малюванні людської душі в її поривах, пристрастях, змаганнях, тріумфах і упадках; чим живіше митець на данім історичнім тлі змалює своїх героїв власне як людей, а не манекени в історичних костюмах, тим кращий і тривкіший буде його твір».

у передмові до твору і. франко висловив такі думки:   «повість історична  –  се не історія. історикові ходить передовсім о вислідженнях правди, о сконстатовання фактів, натомість повістяр користується тілько історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для певної ідеї в певних, живих, типових особах. освічення, характеристика, мотивування і груповання фактів в історика і в повістяра зовсім відмінні: де історія оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.

праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна».

про свою роботу над створенням твору «захар беркут» і. франко в листі до м. павлика писав: «я пишу повість історичну, з xiii віку (напад монголі стараюсь, на підставі тих немногих актів історичних по давнє громадське життя, показати життя , безначальне і федеральне наших громад, з руйнуючою силою монголів».

монголо-татарські орди, очолювані внуком чінгісхана батиєм, захопивши київ, прямували через карпати в угорщину. батий огнем і мечем плюндрував землю галицької русі. горіли села і міста, залиті людською кров'ю. але руський народ мужньо боронив рідну землю. знищити саму русь завойовники не змогли. з галицько-волинського літопису і. франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у русь, їхній перехід через карпати.

у перекладі, записаному від михайла гасинця із закарпаття, йдеться про один із епізодів боротьби: «русини пі дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. коли татари ішли в той глибокий звор, тоді люди ті пі дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. то всього почало гучати, стріляти і вибило много »

письменник обрав для свого твору тухольщину недарма. прекрасні карпатські краєвиди, чарівна природа, народ, славний своєю героїчною історією. село тухля, про яке пише і. франко, існує насправді. воно розташоване в мальовничій, порослій лісами місцевості, неподалік м. стрия на львівщині. але події, описані, в повісті, відбулися не там, де тепер розташоване село, а, як стверджує сам автор, « стін могутнього зелеменя» (гора на північному сході від сучасної тухлі, висота – 1177 м).

ето из моей книги